Микола Руденко – Виправдання

Даруй вологу, що тремтить на віях, –
Я нею спрагле серце орошу.
То ти свята для мене, то повія, –
І ціле пекло я в собі ношу.

Обурення і радість, і тривога.
І сни, що палять душу наяву…
Моя любов, можливо, не від Бога,
Як світ отой, де я тепер живу.

Люблю нерівно, як горить багаття,
На котре падає нічна роса.
Злились в одно молитви і прокляття,
Болото й небеса.

Ми щедро випили з гіркої чаші,
І нам ще вистачить того пиття…
Та не шкодуй, бо навіть сварки наші –
То прояви життя.

Хай будуть опіки. І ревнощі, і сльози.
Нам від чужих зітхань – ні вигод,
ні пожив.
А хто й на старості собі шукає пози –
Той тільки грав,
Не жив.

02.11.1979


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Микола Руденко – Виправдання вірш.