Десь, може, в Африці, а може, в Україні,
У затінку від пальм чи то від колосків
Серед дівочих мук в німому голосінні
Почули зорі скаргу із віків.
Світила бачили, як рушили солдати,
Співаючи бездумне тра-ля-ля.
А тіло дівчини, її подерті шати
Оплакувала скривджена земля.
Вщухають постріли, змовкає лайка п’яна.
В очах кровава синь розгойдано пливе.
Вона ще житиме, вона – суцільна рана,
Ще, може, понесе життя нове.
Та Космос не мовчав. Галактика дрижала,
І кров’ю з дальніх зір сочився Божий гнів.
А там, де у багні згвалтована лежала,
Вогненний стовп до неба пломенів.
То був живий вогонь, що в зорях не холоне.
Вогонь, що став теплом дівочого стегна, –
Пульсуючи теплом скаліченого лона.
Де цілий Всесвіт плакав і стогнав.
Хоч рід людський не знав, але відтоді впала
На кожну голову проклять пекельна тінь.
Солдатські матюки, немов зміїні жала,
Висмоктували дух із поколінь.
Печаттю старості лягала на дівчаток
Бездумності й бездушності пора –
Ознака вироджень, потворностей початок,
Де навіть слово в муках помира.
Шукайте скривджену. Шукайте, грішні
люди,
В пісках материків серед віків.
Якщо не знайдете – спасіння вам не буде,
Онуки і сини гвалтівників.
Шукайте і знайдіть. І станьте на коліна.
І хай простить ваш гріх душа ота –
Чи, може, Африка, чи, може, Україна,-
Згвалтована, розтерзана, свята.
27.01.1978
(2 votes, average: 5,00 out of 5)