ДІЙОВІ ОСОБИ
Джованфранческо Рустичі (Старий)
Флорентієць
Двоє ченців
Брат Домінік
Три статуї святих у глибині саду
Дев’ять муз,
Вони ж – в подобі карнавальних флорентійок,
Вони ж – в подобі преціозних дам
Сублімований чортик
Маріелла
Дія відбувається в монастирі старовинного французького містечка Тур. XVI століття.
Завіса розсувається, як брама.
ДІЯ І
Глухий закуток монастирського саду. Камінний мур у заростях малини, у здичавілих нетрях бузини. Час надвечірній. Статуї святих біля стіни старого храму. Фрагмент високих риштувань і сходи, що ведуть на риштування – кудись туди, аж під готичний дах.
У центрі проста дерев’яна лава, на ній сидить похилений Старий.
З’являються, як тіні, два Ченці, один із фоліантом під пахвою. Але ми будем звати їх монахами, “чернець”-бо слово чорне і сумне, “монах” – товсте і значно веселіше.
Перший монах
Іди сюди. Тут затишок, дерева.
То, може, хоч тепер дограємо ту гру.
(Виймає шахи з тайничка оправи і, озираючись, відновлює позицію)
Тут був король. А тут ось королева.
Був хід конем. Я взяв твою туру.
Твій хід. Ходи.
Другий монах (кивнувши на Старого)
А той нас не угледить?
Чого він там сидить, насумрився, – дріма?
Абату донесе, абат нас не погладить.
Перший монах
Та він такий, що вже його нема.
Держись, ходжу. Ти що, мене кусати?
Другий монах
А ти ж як думав? Без ніяких фор.
Перший монах
Його привіз синьйор, такий носатий.
І заплатив. Нещедрий був синьйор.
За догляд, за тапчан, за монастирську юшку.
За місце у землі, бо він йому земляк.
Ну, прийняли. Дали якусь рядюжку.
То він тут сів у затінку й закляк.
Другий монах
Ото не пощастило чоловіку…
А що ж ти тут слона не захистив?
Перший монах
Та бий вже, бий.
Другий монах
Щоб так на схилку віку
із милості попасти в монастир!
Перший монах
Шах королю. Рятуй свою корону.
В Парижі траур, при дворі гризня.
Король умер. І, звісно, хто при ньому
був на коні, – посипались з коня.
Другий монах
То, може, це хтось із вельможних? Може,
(притишив голос)
Це сам шу-шу тепер в такій нужді?
Перший монах
Та ні, він щось не схожий на вельможу.
А втім, хто зна, який він був тоді?
Другий монах
(про всяк випадок голосно)
Новий король, є чутка, справедливий!
Новий король є втілення чеснот!
Перший монах
Не говори до яблуні й до сливи.
Чого боїшся, ти ж не гугенот.
Другий монах
А чи не вухо підіслав душпастир?
Щось той старий і вчора тут різьбив.
Перший монах
Мабуть, в миру був непоганий майстер.
Це ж він мені ці шахи і зробив.
Диви, яка робота філігранна!
Які бундючні й пишні королі!
А пішаки – то вбитий, то поранений.
А кінь, ну й кінь! – без вершника в сідлі.
(Підносить до очей малесенькі фігурки)
А королева, страшно взять за талію!
Другий монах
Ти що їх держиш, наче комарів?
Перший монах
Так розтерзали бідну ту Італію.
Все ділять, ділять…
Другий монах
Тихше, ти здурів?
Перший монах
Все в барабани луплять на вербовку.
Їм люди що? Курчата для шулік.
Другий монах
Мовчи, дивись, бо за таку розмовку
щоб хто тебе за грати не упік.
Перший монах
Я хіба що, я навпаки. Я зроду.
Я мислі зав’язав на три вузли.
Я просто так, глас божий – глас народу.
При тому королі то й зв’язаних везли.
Другий монах
Мовчи.
Перший монах
Мовчу. Що я сказав такого?
Ти що, не чув подібних таємниць?
Другий монах
Франціск Ассізький промовляв до птиць.
І до вовків. А більше ні до кого.
(Посутеніло. Пролетів кажан. Монах зіщулився, провів його очима.
А інший, яблуко зірвавши над собою, ще надзелень, із хрускотом гризнув)
Перший монах
Ух, кисле!
Другий монах
Певно, те було солодше.
Перший монах
А скільки раз Адам його вкусив?
Другий монах
Не їж із гілки, подивися, от же
учора вітер спілих натрусив.
Перший монах
А важко жити в світі чоловіку.
Куди не глянеш, все якийсь запрет.
Ото вже як пішло із первовіку,
то так уже на всі віки вперед.
Хоч би й ця гра. Ну чим вона безбожна?
Ось коник білий, коник вороний.
Другий монах
Ти не ропщи. Не можна, то й не можна.
Сам кардинал цю гру заборонив.
Перший монах
Але за віщо?! Чим вона погана?
У шахи ж грали, не якийсь Амур, –
король Альфонс, аптекар Даміано,
раввин Бен-Езра і кривий Тимур.
Другий монах
Це гра персидська, там немає бога.
Ії придумав мусульманський шейх.
Перший монах
Сиди й тремти, душа твоя убога,
то, може, нам що заборонять ще.
Другий монах
Я не тремтю. Тремтить мізерне тіло.
Та тихше, тихше, яблуком хрумтиш!
Вже стільки тих багать одгуготіло,
що мимоволі сядеш та й тремтиш.
Це – гра бісовська.
Перший монах
Що ти, посоромся!
Другий монах
Він десь отам сидить у блекоті.
Перший монах
Колись одна графиня барселонська
то навіть грала в шахи золоті.
Другий монах
Та бог з тобою, тихше, не мели ти!
Перший монах
Свята Тереза грала так, що ну!
Бувало, каже: сотворя молитви,
пора загнати в клітку сатану.
Другий монах
Ой, гріх!
Перший монах
Та скільки там гріха того?
Другий монах
Щось шapyдить.
Перший монах
Не наганяй страхУ.
Другий монах
А як застануть?
Перший монах
Чорта волохатого
я дам себе спіймати на гріху.
Другий монах
Так говорить ченцеві не пасує.
Франціск Ассізький прагнув німоти.
Магнітом слова, сказаного всує,
усяку нечисть можна притягти.
Перший монах
О, вже зоря засвічує лампаду!
Другий монах
О, наче хтось зітхнув віддалеки!
Перший монах
Та кинь боятись. То Мадонна Саду
балакає з Мадонною Ріки.
Другий монах
Щось пролетіло. Чорне, як ворона!
Перший монах
Та вгомонись, кажан або коти.
Другий монах
Щасливий ти, тобі усе Мадонна.
Мені ж усе ввижаються чорти.
Свят-свят, це він. Диви, он причаївся!
Перший монах
Кажу, кажан. Крилом десь ворухнув.
Другий монах
Я ж відчуваю. Грішників наївся,
бо в шию так смолою і дихнув!
(Прошелестів над яблунями вітер. Щось пирснуло в кущах, захихотіло)
Другий монах
О, чуєш, чуєш, він іще й сміється!
Ходім, бо тут дограти не дадуть.
Перший монах
А що ж йому, чортяці, зостається, –
ти так боїшся, що він мусить буть.
(З кущів виходить Чортик волохатий і, помахавши хвостиком грайливо,
з цікавістю спостерігає гру)
Другий монах
(нажахано, з докором)
Накликав чорта словом необачним.
Ой, наче щось скубнуло. А тебе?
Перший монах
Я не боюсь, то я його й не бачу.
А ти тремтиш, то він тебе й скубе.
(Підкрався Чортик, віхтиком хвоста полоскотав лякливого за вухом)
Другий монах
(увесь омлівши, злякано, ледь чутно)
Ну, чи не взяв би його прах, –
він довго буде ще мене страхати?
Перший монах
А може, навпаки, це твій же власний страх
утілився в щось чорне й волохате?
Другий монах
Причім тут страх? Ти давній казуїст.
Страх був би нереальніший хоч трішки.
А то ж диви, цілком реальний хвіст
і відповідно ратиці і ріжки.
Перший монах
Ну, хочеш, я пройду тобі крізь нього.
Що, пересвідчивсь, де він, де він, де?
(Ступнув до Чортика, той спритно увихнувся,
і знов – для боязливого він є, небоязкий його не помічає)
Другий монах
Людських личин у сатани премного.
Брат Домінік на розвідку іде.
(Ховають шахи в тайничок оправи і, швидко розгорнувши фоліант,
один з Монахів нібито читає.
А Чортик миттю видерся по сходах, сублімувався десь між риштувань)
Брат Домінік (наблизившись, суворо)
Що бачу, браття? В час, коли всі ми
возносимо молитву, – ви в садочку!
Перший монах
Я тут читав Давидові псалми,
а цей достойник грівся в холодочку.
Другий монах
Так, так, я так.
Перший монах (тихо)
Ти менше озивайсь.
(Уголос)
Брат Домінік, у всіх свої таланти.
Брат Домінік
Я добре знаю, декотрі із вас
запретну гру ховають в фоліанти.
(Помацать хоче шкіряну оправу)
Перший монах (обурено)
Брат Домінік, я ще раз вам кажу.
Де більш гріха, я ще подумать мушу, –
чи в книзі тій, що я в руках держу,
чи якби я заглянув вам у душу!
(Закривши фоліант демонстративно, з ображеною гідністю іде.
За ним і Другий, підбігцем, хоч старший)
Другий монах
Ой, донесе! От бестія цибата.
Казав: ходім, а ти все ні та ні.
Перший монах
Та він щоночі – шась,
йому ж не до абата.
Йому ж аби проскочити у дірку в бузині.
Брат Домінік
О боже правий! За що така злоба?
Ти ж клеветою осквернив уста.
Сновидець я. Не гріх це, а хвороба.
Якщо й ходжу вночі, то неспроста.
В роду у мене всі вночі ходили.
Яка там дірка? З даху на карниз.
І всі були не те, що ти – худими.
І жоден предок не звалився вниз.
А ви, гладкі яриги, пудофети,
важкі на мисль, глухі на солов’я, –
ти ви ж вночі усі як захропете,
хіба ж на місяць дивитесь, як я?!
Перший монах
Прегарні прачки на ріці Луарі.
Отож і місяць світить все туди.
Крохмальний чепчик, очі карі,
і руки аж рожеві од води!
Брат Домінік
Мій слух терзають натяки гріховні.
Мені, ченцеві, чи до прачок тих?
Якщо й ходжу, – це тільки місяць вповні
мене веде на віжках золотих!
Перший монах
А як тебе над річкою зловили,
ти вже хотів стрибати до човна.
На тому боці всі собаки вили, –
он, сходить вже
(показує на місячне півколо), –
Це теж його вина?
Брат Домінік
Ні, mea culpa, це моя провина.
Коли зі мною коїться таке,
з водою миска ставитись повинна
мені в ногах у келії.
Другий монах
Яке!
І що тоді?
Брат Домінік
А я, не мавши тари,
в холодну воду не вступивши в сні,
ото добіг до самої Луари
і вже аж там прокинувся в човні!
Другий монах
То з тебе ж треба виганяти біса,
щоб ти отак не бігав по ночах!
Чортик
(зі сховку раптом визирнувши, хитро)
Якщо мене і виженуть, не бійся, –
На тому боці ждатиму в корчах.
Монахи наполохано сахнулись. З них Другий нестатечно дременув.
А Перший, зберігаючи поставу, усе ж таки заквапився іти.
Брат Домінік, поштиво склавши руки, прислухався, і віддалився теж.
Сузір’я яблук світяться крізь листя.
На лаві темний силует Старого.
Все западає в морок. Сходить місяць.
Бринять у тиші пилочки цикад.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)