Поет Костенко Ліна

Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє. Леся Українка Півні кричать у мегафони мальв – аж деренчить полив’яний світанок… Мій рідний краю, […]

Коли я буду навіть сивою, і життя моє піде мрякою, а для тебе буду красивою, а для когось, може, й ніякою. А для когось лихою, […]

Добридень, люди! Вбитий на снігу, я спам’ятався в зоряній пустелі. І все, що має на землі вагу, осипалось, як мертві імортелі. Там, на землі, щось […]

На одному з малих полустанків я чекаю поїзда зранку. Влаштувалась в кутку на лаві, щоб мене не знайшли цікаві. Протяг має в’їдливий присмак паровозного сизого […]

Виходжу в сад, він чорний і худий, йому вже ані яблучко не сниться. Шовковий шум танечної ходи йому на згадку залишає осінь. В цьому саду […]

Я ж тебе вистругав, боже, З такого смаглявого дерева! Я ж вороною пір’їнкою вуса тобі малював! Я ж тобі, боже, повісив буси до самого черева! […]

“Заворожи мені, волхве! Заворожи мені, волхве…” Сидить по мавпі на зорях, на місяцях, Респектабельні пілігрими в комфортабельних “Волгах” “ходять” по шевченковських місцях. Вербують верби у […]

Пливли ми ввечері лиманом. Моторчик чахкав спроквола. Десь там за морем, за туманом Уже Туреччина була. Співали пісню ми про Байду І про турецького царя, […]

Марнували літечко, марнували. А тепер осінні вже карнавали. Душа задивиться в туман і марить обрисами літа. Чи, може, це приснилось нам купання в річці Геракліта?

А затишок співає, мов сирена. Не треба воску, я не Одіссей. Вже леви ждуть, і жде моя арена. Життя, мабуть,- це завжди Колізей. І завжди […]