Поет Костенко Ліна

Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє. Леся Українка Півні кричать у мегафони мальв – аж деренчить полив’яний світанок… Мій рідний краю, […]

Коли я буду навіть сивою, і життя моє піде мрякою, а для тебе буду красивою, а для когось, може, й ніякою. А для когось лихою, […]

Добридень, люди! Вбитий на снігу, я спам’ятався в зоряній пустелі. І все, що має на землі вагу, осипалось, як мертві імортелі. Там, на землі, щось […]

На одному з малих полустанків я чекаю поїзда зранку. Влаштувалась в кутку на лаві, щоб мене не знайшли цікаві. Протяг має в’їдливий присмак паровозного сизого […]

Виходжу в сад, він чорний і худий, йому вже ані яблучко не сниться. Шовковий шум танечної ходи йому на згадку залишає осінь. В цьому саду […]

Я ж тебе вистругав, боже, З такого смаглявого дерева! Я ж вороною пір’їнкою вуса тобі малював! Я ж тобі, боже, повісив буси до самого черева! […]

“Заворожи мені, волхве! Заворожи мені, волхве…” Сидить по мавпі на зорях, на місяцях, Респектабельні пілігрими в комфортабельних “Волгах” “ходять” по шевченковських місцях. Вербують верби у […]

Пливли ми ввечері лиманом. Моторчик чахкав спроквола. Десь там за морем, за туманом Уже Туреччина була. Співали пісню ми про Байду І про турецького царя, […]

Марнували літечко, марнували. А тепер осінні вже карнавали. Душа задивиться в туман і марить обрисами літа. Чи, може, це приснилось нам купання в річці Геракліта?

А затишок співає, мов сирена. Не треба воску, я не Одіссей. Вже леви ждуть, і жде моя арена. Життя, мабуть,- це завжди Колізей. І завжди […]

Розділ I. Частина 1. Влітку 1658 року Полтава згоріла дощенту. Горіли солом’яні стріхи над Ворсклою. Плавились бані дерев’яних церков. Вітер був сильний. Полум’я гуготіло. І […]

Осінній день, осінній день, осінній! О синій день, о синій день, о синій! Осанна осені, о сум! Осанна. Невже це осінь, осінь, о! – та […]

О, не взискуй гіркого меду слави! Той мед недобрий, від кусючих бджіл. Взискуй сказать поблідлими вустами хоч кілька людям необхідних слів. Взискуй прожить несуєтно і […]

Розділ II Багряне сонце. Дужка золотава стоїть над чорним каптуром гори. На п’ять воріт зачинена Полтава ховає очі в тихі явори. Спадає вечір сторожко, помалу, […]

І засміялась провесінь: – Пора! – за Чорним Шляхом, за Великим Лугом – дивлюсь: мій прадід, і пра-пра, пра-пра – усі ідуть за часом, як […]

Вечірній сон закоханого літа і руки, магнетичні уночі. Вродлива жінка, ласкою прогріта, лежить у літа осінь на плечі. Дозріла пристрасть до вогню і плоду. Пашить […]

Спинюся я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй. Ще над Дніпром клубочиться задуха, і пахне степом сизий деревій. Та верби похилилися […]

В маєтку гетьмана Івана Сулими, В сучасному селі, що зветься Сулимівка, До кінських грив припадені грудьми, Промчали хлопці – загула бруківка – І тільки гриви…курява…і […]

У присмеркові доброї дібровості пшеничний присмак скошеного дня. На крутосхилах срібної дніпровості сідлає вічність чорного коня. Киреї хмар на плечах має вічність. Вони пливуть кудись […]

Єдиний Боже! Все обсіли хами. Веди мене шляхетними шляхами. І не віддай цим людям на поталу,- вони вже іншу віру напитали. Одплач в мені, одплач […]

Я кину все. Я вірю в кілометри – обвітрені, задихані і злі. Багато їх у матінки Деметри, Котра була богінею землі. О, розмотай шляхи мені, […]

Ще пароплавчики чаділи, наче праски, ще ми шукали крем’яхи в піску, – на пограниччі дійсності і казки стояв той дім за хмарами бузку. Там жив […]

Я хочу на озеро Світязь, в туман таємничних лісів. Воно мені виникло звідкись, у нього сто сот голосів. Воно мені світить і світить, таке воно […]

Ішли музики із весілля. Цимбали, бубон і скрипаль. Місток вузенький над потічком! З якої тут ступить ноги? Тут як не ступиш, то не втрапиш. Іще […]

Розділ III. …Пройшло життя. Не варт було і труду. Лише образи наберешся вщерть. Останні дні вже якось перебуду. Та вже й кінець. Переночую в смерть. […]

Мої кохані, милі вороги! Я мушу вам освідчитись в симпатії. Якби було вас менше навкруги,- людина може вдаритись в апатію. Мені смакує ваш ажіотаж. Я […]

Циферблат годинника на розі хуртовини снігом замели… Нам з тобою, видно, по дорозі, бо ішли й нікуди не прийшли. Знов ті самі вулиці незрячі і […]

У чистім полі, в полі на роздоллі, де колосочки проти сонця жмуряться, Вернигора, Вернивода й Вернидуб – три велетні – зібралися та й журяться. – […]

Стояла груша, зеленів лісочок. Стояло небо, дивне і сумне. У груші був тоненький голосочок, вона в дитинство кликала мене. Ми з нею довго в полі […]

В пивничці на лото сиділи п’яні гномики. Вони кричали: – Хто поруйнував нам домики? Вони горлали: – Ми всіх наб’ємо, налупимо! Хтось усміхався: – Хми,- […]

Ми виїхали в ніч. І це було шаленство. Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч. Притихлі явори стояли безшелесно. І зблиснула гроза – як вихопила […]

Блюстителі, халтура – ваше хоббі. Ви, фабріканти вір і недовір, зробити вам би по духовній пробі – вас забракує кожен ювелір. Номенклатурні дурні, бюрократи, пласкі […]

Розділ IV Тим часом гінець доганяє світання і клаптями ночі доточує дні. І кожна хвилина, здається, – остання, і крихта надії кричить йому: “Ні!” О […]

На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки. Непогашені марки – біда ще не ставила штамп. Пролітають над ними віки, лихоліття і хмарки. Я там […]

І ось тоді, під місяцем уповні, на дерев’яних ребрах риштувань з’явився знову Чортик волохатий. Уламок дзеркальця потерши об коліно, навів його на місяць і пускає […]

Розділ VII Зима старенькі стріхи залатала. Сніги рожево міняться в полях. На всі ворота замкнена Полтава козацьку чату вислала на шлях. Їх кілька душ, у […]

Хай буде легко. Дотиком пера. Хай буде вічно. Спомином пресвітлим. Цей білий світ – березова кора, по чорних днях побілена десь звідтам. Сьогодні сніг іти […]

ПІЩАНЕ – село Золотоніського р-ну Черкас. обл., поблизу якого в заплаві р. Супою (лівої притоки Дніпра) 1960-61 знайдено залишки човна, рештки кістяка людини та 15 […]

Наснився мені чудернацький базар: під небом у чистому полі, для різних людей, для щедрих і скнар, продавалися різні Долі. Одні були царівен не гірш, а […]

Ісус Христос розп’ятий був не раз. Там, на Голгофі, це було уперше. Умер од смерті, може,- від образ, і за життям не пожалів, умерши. А […]

Чатує вітер на останнє листя старого дуба, що своїм корінням тримає схили урвища… А знизу, по глинищах, по збляклих травах вповзає дим циганського багаття і […]

Драматична поема, старовинний лейтмотив якої звучить то тихше, то голосніше, залежно од вітрів історії ДІЙОВІ ОСОБИ Павлюк Томиленко Сахно Черняк І всі, і всі, що […]

Той клавесин і плакав, і плекав чужу печаль. Свічки горіли кволо. Старий співак співав, як пелікан, проціджуючи музику крізь воло. Він був старий і плакав […]

Біда, коли є цитруси і кава, коли в землі є золото,- біда! Біда, коли земля така ласкава, коли така правічна й молода. Тоді її пригорнуть […]

Затінок, сутінок, день золотий. Плачуть і моляться білі троянди. Може це я, або хто, або ти ось там сидить у куточку веранди. Може, він плаче, […]

Це книга про одну з найбільших трагедій української історії – битву під Берестечком. Написана ще в 1966 – 67 роках, вона згодом не раз дописувалась […]

Розділ V Світає, Господи, світає… Земля у росах, як в парчі. Маріє, Діво Пресвятая, це ти так плакала вночі? Якісь он квіти, сині-сині, на голу […]

Пишіть листи і надсилайте вчасно, Коли їх ждуть далекі адресати, Коли є час, коли немає часу, І коли навіть ні про що писати. Пишіть про […]

Ти, скіфська баба, кам’яна незграба, стоїш в степах… Курай і бугила… Яка ж ти баба, ну яка ж ти баба?! За сто віків дитя не […]

Що ж, авторучка – це не шабля із піхов. Ворожа кров не бризне з-під пера. І лиє дощ. І гетьман не приїхав. Неслушний час. І […]

І скаже світ: – Ти крихта у мені. Ти світлий біль в тяжкому урагані. Твоя любов – на грані маячні і віра – у наївності […]

І я не я, і ти мені не ти. Скриплять садів напнуті сухожилля. Десь грає ніч на скринці самоти. Десь виє вовк по нотах божевілля. […]

Гроза проходила десь поруч. Було то блискавка, то грім. Дорога йшла кудись на Овруч в лісах і травах до колін. Латаття ніжилось в озерах, хитали […]

Розділ IX Весна прийшла так якось несподівано! Зима стояла міцно до пори. Вітри війнули з півдня. І тоді вона немов у Ворсклу з’їхала з гори. […]

Давно колись була ріка Діала. І цар персидський на імення Кір. І лотоси біліли, мов піали. І берег грав вогнями, як факір. То царське військо […]

Готичні смереки над банями буків, гаркаві громи над країною крон. Ночей чорнокнижжя читаю по буквах, і сплю, прочитавши собі Оріон. А вранці повстану. Обуренням серця, […]

Після дощів смарагдова діброва, на білій ріні річка говірка. І смужка сонця тонко пурпурова далекий обрій пензликом торка. Лежить городів гарбузова Мекка. У тихе небо […]

Двори стоять у хуртовині айстр. Яка рожева й синя хуртовина! Але чому я думаю про Вас? Я Вас давно забути вже повинна. Це так природно […]

Не знав, не знав звіздар гостробородий, Що в антисвіті є антизірки, Що у народах є антинароди, Що у століттях є антивіки. Це знаю я. Жалій […]

Сад по коліна в білому тумані. Кують світанок молоточки птиць. З’являються невиспані Ченці, у чорних рясах – як рухомі тіні. Один – із фоліантом під […]

Розділ VIII Степи і ніч. І хвища над степами. Полтавський шлях сніги перемели. Вороже військо ломиться у брами. Глухі ворота. І мовчать вали. Стоїть обоз […]

Я лицар і поет, не схожий на ханигу. Я не служу чужому королю. У відблиску меча читаю древню книгу і даму серця здалеку люблю. І […]

За чорно-синьою горою, на схилку радісного дня, Малює хмари пурпурові якесь веселе чортеня. Зеленим пензликом тополі – кривенькі кігтики в крові. Пасуться коні нетипові у […]

… І не дивуй, що я прийду зненацька. Мені ще ж побороти переляк. На штурм Бастилій – просто. На Сенатську. А от до тебе – […]

Розділ VI. …Чьвяхкотіла земля у старих постолах, похилилися верби в осінному шматті. Повезли мою матір на білих волах, неоплакану матір, неоплакану матір. Спочивай, моя мамо, […]

Петро – не Юда. Він любив Учителя. І вуст він зроду був би не отверз. …Коли вели Ісуса до мучителя, була сльота. Петро апостол змерз. […]

Чомусь пам’ятаю, що річка звалася Леглич. Було в ній каміння – як сто бегемотячих спин. А той цибатий, на клуні, звався лелечич. А те запахуще […]

ДІЙОВІ ОСОБИ Джованфранческо Рустичі (Старий) Флорентієць Двоє ченців Брат Домінік Три статуї святих у глибині саду Дев’ять муз, Вони ж – в подобі карнавальних флорентійок, […]

Ой ні, ще рано думати про все. Багато справ ще у моєї долі. Коли мене снігами занесе, тоді вже часу матиму доволі. А поки що […]

Не треба класти руку на плече. Цей рух доречний, може, тільки в танці. Довіра – звір полоханий, втече. Він любить тиху паморозь дистанцій. Він любить […]

Було нам тоді не до сміху. Ніч підняла завісу – Біла симфонія снігу пливла над щоглами лісу. А ліс, як дрейфуюча шхуна, скрипів, у льоди […]

Я інквізитор. Ну, і що із того? Чи то такі вже злочини страшні? Я не хвалюся. Віку золотого, звичайно ж, не було і при мені. […]

Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю, несказане лишилось несказанним. Життя ішло, минуло той перон. гукала тиша […]