Ліс Лович – старезний, густий, предковічний. Посеред нього простора галява з плакучими березами, з великим прастарим дубом. Галява помалу переходить в куп’я та очерети – то берег лісового озера Нечімного. Саме озеро видко в прориви межи очеретами й кущами, вода в ньому нерухома, вкрита ряскою, лататтям з жовтими квітками та білими водяними лілеями. На озері туман то встає густою білою пеленою, то хвилює од вітру, то розвивається і одкриває озеро.
Рання весна. Ніжна зелень. Дядько Лев і Лукаш (молоденький парубок) ідуть – Лев з сіткою на рибу, Лукаш з коновкою, за поясом ніж. Д[ядько] Лев упереджує Лукаша, щоб допізна не барився над Нечімним, бо може що лихе спіткати, та й удень самому не дуже-то безпечно. “Ходи зо мною, будеш лико драти, наловиш риби (кловнею) та раків, та, може, де качок наглянем”… Лук[аш] не хоче, бо з дядьком тра дуже помалу ходити, лика має й так досить, на рибу – не хоче – забродиться та нову одежу покаляє, мати гніватися будуть, а ліпше тута з берези соку наточить та сопілку виріже.
Дядько Лев
Та вже тих сопілок до лиха маєш.
Лукаш
Ну, скільки ж там? Калинова, вербова та липова – ото й усі! А треба ще й очеретяну собі зробити, та лепсько грає.
Дядько Лев
Та вже бався, бався,
На те бог свято дав. А завтра прийдем,
То будем хижку ставити десь тута
Коло Нечімного. Дедалі час
До лісу бидло виганяти. Бачиш –
Травиця вже пробилась межи рястом.
Лукаш
То в хижці будемо сидіти літом
Лиш ви та я?
Дядько Лев
Авжеж – старе й мале.
Воно то, правда, ти вже не малий.
На той рік, як бог дасть, женити будем.
Та сього літа ще попастухуеш,
Поки там менші підростуть.
Лукаш
А як же
Казали-сьте, що тут непевне місце?
Дядько Лев
То як для кого. Я, небоже, знаю,
Як з чим і коло чого обійтися,
Де хрест покласти, де осику вбити,
Де просто тричі плюнути, та й годі.
Посієм коло хижки мак-відюк,
Терлич посадимо коло порога,
Та й не приступиться ніяка сила.
Ну, я це йду, а ти собі як знаєш.
Розходяться, Лук[аш] іде до озера і криється в тумані.
Русалка
(водяна випливає на берег)
Дідусеньку! Дідусю! Ой, рятуйте!
Лісовик
(малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям)
Чого тобі? Чого кричиш?
Pусалка
Там хлопець
На дудки ріже очерет.
Лісовик
Ото ще, коби всії біди! Яка скупа. Ет, тут хижу думають ставити, то я й то нічого, бо на такі хижі доброго дерева вже ж не візьмуть, а я ж не жалую так кожного цурупалка, як ти кожної очеретини.
Pусалка
Хижку? Ой лелечко! То се тут люди будуть?
Лісовик
Дарма, то дядько Лев. Ми з ним приятелі. Се він так собі нахваляється відюком та терличем. Ми з ним помиримось. Якби не він, сього дуба – окраси нашого лісу – давно не було б, уже приїздили німці міряти – 3 сажні навколо. “Поки живу, стоятиме”, – сказав. Отой блазень Лукаш мені не до вподоби…
Pусалка
Я його залоскочу!
Лісовик
Не смій! Я заприсяг, що ні йому, ні його родині не станеться лиха в моєму обладі. Мені защемило бороду в пень, а він визволив.
Pусалка
То нехай лісові його щадять – ми ж водяні. Залоскочу! Ух, весело буде!
Лісовик
І не думай собі! Я очерети пов’ялю, і вільхи посушу, і верби потрощу, і буде твоє озеро голе стояти, поки висохне.
Pусалка
Ой дідусю, не буду!
“Той, що греблі рве” – буйна сила весняної води вривається до рус[алки], каламутить озеро, поринав з русалкою, гоготить, реготить, поки з озера старий Водяиик не укоськує їх… і. д.
Ще не завершивши дію 1 у первісному варіанті, поетеса, очевидно, зразу ж переробляє написане: кілька аркушів відкладає, щоб пізніше, у переробленому вигляді, використати у подальшій роботі над твором, інші, старанно відредагувавши і замінивши прозовий текст поетичним, включає до прологу, яким тепер починається драма, окремі – відкидає зовсім. Не увійшла до остаточного тексту, наприклад, така сцена з дії І, що йшла після ремарки:
Надходить Лукаш з оберемком хмизу, кладе перед дядьком, виймає з-за пазухи кресало й губку й розпалює вогонь.
Лев
Е, хлопче, що ж так мало! Так я й не обсушуся. Іди-но ще принеси. А се добре, що запалив, я хоч люльку закурю, а то замокла губка, нема на неї… (уриває і б’є себе по роті) ото дурний, кляну все, а тая погань слухає та й суне з болота.
Лукаш
Яка, дядьку, погань?
Лев
Така. Не допитуйся. Бігай!
Лукаш знов іде в ліс, а Лев присувається до вогню, запалює люльку при кострищі, розкурює її, вона тріскає і прискає іскрами дідові в вічі.
А нема на тебе куцого!
Куць
(молоденький чортик, убраний паничиком, безхвостий, тільки по маленьких ріжках, що стримлять з-під шапчини, знати його природу. Меткий, хвірткий, ввічливий. Здіймає шапчину і вклоняється)
Добривечір, дідусю!
Лев
(зумівшись)
О! А ти чого?
Куць
Та ви ж бо кликали?
Лев
Коли?
Куць
Та оце саме жалували, що мене нема. (Лев плює.) Я думав, – може, вам бакуну забракло, та й виніс вам свіженького, а ви мені колись за те горілочки принесете.
Лев
А що ж! Тільки для тебе й носитиму. А сам з нехворощі не викуриш?
Куць
Ей де, дідусю! З нехворощі гірка!.. Та возьміте, возьміте бакуну!
Лев
Дзінькую пану, щоб ще якої чемериці дав.
Куць
Де ж таки, дідусю, я ж вас поважаю.
Лев
З вашою повагою!.. Он кум Музика водився з тобою, як з добрим, а куди ти його завів? Під місток у прірву. Знаю я ваших.
Куць
Та то ж, дідусю, в нас було весілля, так як же без музики, а що він вилізти не здолав, то се його молодята щиро частували, а він же, ви знаєте, не був непитущий…
Лев
Ти вже вибрешешся! Тебе й у ступі не влучиш… От ліпше, кажи навпростець, чого ти з мене хочеш, бо ти ж бездаремно з болота не вилізеш.
Куць
Дуже ви, дідусю, неймовірні стали, а я вас таки зроду люблю (Лев плює), я так утішився, як почув, що ви сюди на літне помешкання збираєтесь, – я вже казав своїм чортеняткам тут газони попідстригати, і ротонду під дубом гарненько позамітати, і стежечки вигладити, щоб вам було де на шпацір ходити.
Лев
(посміхаючись)
І вигадає ж бісова пара!
Куць
Може, хочете подивитися, як мої чортенятка хорошенько навчилися халяндри скакати? То я їх покличу – там такі втішні.
Лев
Ще чого хибує! Потрібні вони мені, цур їм!
Куць
Фе, такий чесний господар і такі негречні вирази вживає… На се літо ми врадили правдиву панську забаву – wy? cigi, prosze pana – ніби по-простому гони. Отак, як стемніє, будуть спочатку розмаїтості: танці, співи, боротьба.
Лев
Битимитесь навкулачки, чи що?
Куць
Н-ну… Тепер се вже так не зветься… На озері будуть туманні картини, а потім тут на плацу почнуться перегінки, – і до того будемо просити вашої ласкавої помочі.
Лев
Чи ти здурів? Я маю з вами переганятись? А йди ти в болото!
Куць
Фе, такий чесний господар і таких нечемних виразів уживати! Та хіба ж я кажу, щоб ви свої старощі турбували? Ми лише важимо на ваші коненята – маете коники ситенькі, добрі до перегінок…
Лев
Іще чого? А дзуськи не хочеш?
Куць
А таки не хочу, куштував, то не смачно. Та ви ж і сами знаєте звичай: як нема застави, то вже наше право до коней, се вже хоч і на суд ідім, то так буде. Ви чоловік справедливий, мусите признати – що право, то право.
Лев
(заклопотано)
Гм… ніби… та як же його… хіба теє… Слухайте, паничу, а може б якось…
Куць
(помахує бичиком, що мав в руках)
Я завжди радий зробити приємність, коли мене гречно просять, але ж тут розходиться о стан посідання і я, яко відпоручник цілої нашої громади, підлягаю карності…
Лев
Мені, паничу, якось невтямки ваша гутірка… Я чоловік темний, неписьменний, то вже вибачайте… А ніби я мав про заставу… Може б ви-те якось… то вже б ми… ви мені зробите ласку, а я вас у чому послухаю, то й, може, воно…
Куць
(недбало)
Про заставу можна поговорити. А яка ж би мала бути застава?
Лев
Та ніби кізлика можна б десь вишукати та привести, то для панича було б ліпше за коня, бо відомо, що кінь – то не цап і не дорівняти. Чи ж кінь збіжить за цапом? – ей, де-де! Та ще такі коні, як наші, мужицькі, – ні тобі клусом, ні тобі вчвал, одно знають – тюпки… А цап, як вогонь, – не тра й огира.
Куць
Одного цапа маєш дати?
Лев
Та ніби трудно більше, ви ж відаєте наші достатки…
Куць
Та які ж то перегінки з одним цапом?
Лев
А нащо вам, паничу, ті перегінки? За вами й так ніхто не збіжить, хіба от мої ярчуки…
Куць
(при слові “ярчуки” підскочив)
А цапа дасте Чорного?
Лев
Та вже ж не як, я ж відаю, як тута треба. Можна ще ворону додати. Лукаш десь уполює.
Куць
Ніби трохи маленько… Та вже для вас… якось уже перед громадою вибрешуся… От нема чим могорич випити.
Лев
Нехай-но я на другий раз принесу.
Куць
Ей, чи ж принесете? Принесіть, принесіть та вип’ємо, а я покличу своїх чортеняток – там такі втішні – та потанцюємо халяндри.
(Дрібненько пританцьовує, приспівує.)
Тихцем, хильцем, вихилясом, скоком, боком, викрутасом – гоп!
(Стрибнув за купину і зник.)
(1 votes, average: 5,00 out of 5)