Люба! Літо минуло,
Осінь холодна йде…
А мені з тобою зустрітись
Не довелося ніде.
Де ти тепер – не знаю,
З ким ти проводиш дні,
Що на мої привітання
Не відповіла мені?
І тільки спомину промінь
Єднає наші думки;
А туга до серця дзвонить,
Як дотик твоєї руки.
Довго на тебе ждав я,
І жервів огник надій, –
Тлів од зеленого травня
По серпень золотий.
Вставало сонце на сході…
День був не мій, нічий.
Тільки б єдиний погляд,
Один промінчик очей!
Тільки б єдиний погляд,
Як сонце літнього дня!
Зраділи б разом зі мною
Повітря, сонце й земля.
Гриміли грози та бурі,
Плакав і хлипав дощ…
Чи то ж не мої були сльози,
Як горло схоплював корч?
А хмар темно-сірі смуги
Тягнулись на захід кудись…
Хіба ж вісники туги
До тебе не донеслись?
Інколи буйний вітер
Листя зривав із тополь –
Розілталось те листя по світі,
А тут залишався мій біль.
Люба, куди його діти,
Коли відцурались вітри?
Посилав я свій біль до тебе,
Як до матері, як до сестри.
Але ти – далека, далека,
Як веселка, що воду п’є…
І знов поверталася спека,
Що серце в’ялила моє.
Поверталася давня туга,
Обгортала мене самота…
О, як важко без рідного друга
Нести непривітні літа.
Як знову настане осінь,
Куди я подіну свій сум?
З ким же ділити я буду
Райдугу світлих дум?
Небо чуже, вороже…
Порожня, гола земля…
Чи ж вона зрозуміти може,
Чого так сумую я?
Ти одна, ти одна зрозумієш,
Ти на світі – одна не чужа,
Бо разом із моєю горіла
Весною твоя душа.
Люба! Вже літо минає…
Холодна осінь іде,
А нам із тобою зустрітись
Не довелося ніде.
Ти на мої привіти
Не відповіла мені…
З ким я почну коротати
Похмурі осінні дні?
(1 votes, average: 5,00 out of 5)