Дмитро Загул – Далекі заклики. Фрагменти

І
Прозора мла довкола,
В задумі дерева…
Над морем захолола
Хмаринка льодова.

З замисленого парку,
Далеко від людей,
Живлюсь на білу хмарку
Крізь просвіт голубий.

Як вітер шелевіє
Між листям угорі,
Встають нові надії
І спогади старі.

І заклики далекі
З далекої землі
Летять, мов ті лелеки,
Мов легкі журавлі.

ІІ
Забудь за бурю й за турботу!
Забудь любов, і страх, і гнів!
Хай серце буде – крига льоду,
Щоб тільки дух полуменів.

Лети в світи за вільним льотом
Одвічних зір, ясних вогнів,
Ти будь співцем, ти будь пророком
Минулих і майбутніх днів!

Угору дух, у вічність очі! –
Хай зникне з обрію земля,
Нехай бринять слова пророчі,
Мов журний клекіт журавля.

ІІІ
Ні! Я ненавиджу спокій!
Краще вже вихор і вир!
Хай бурі та буйні потоки
Зів’ються й поллються в простір!

Ненавиджу плоскі порядки
І лінії рівних доріг.
Хай через кручі й рогатки
Летить мій нестримний біг!

Люблю підійматися вгору
І раптом – падати вниз,
Знаходити знову опору
І бігти крізь гори й ліс.

Люблю провалля і скелі,
Де грають веселі струмки,
Розгублені в горах оселі,
Оази і дикі піски.

ІV
Нема спокою без турботи,
Нема життя без чорних бур, –
Бо серце може й захолоти,
Як на воді холодна хмур.

Коли ні крихточки любови,
Ні зненависті, ні страху, –
То про красу не буде й мови
На вбогім життєвім шляху.

О люба земле, рідна земле,
Пилинко в бурі світовій!
Далекі заклики даремні, –
Бо я до смерті – тільки твій.

ІЗ ЗБІРКИ “МОТИВИ”, НА ВІДПОЧИНКУ, 1926 р.



Дмитро Загул – Далекі заклики. Фрагменти вірш.