Дмитро Загул – Згадка (Хто косить під осінь отави)

Хто косить під осінь отави,
Осінні трави без роси,
Той не жалкує минулої слави
Ні полинялої краси.

Не слухай, що хочуть ворожки!
Не квиль на біль!
На межах зіноваті трошки,
Волошки та кукіль.

Забуде панський білий череп
Похилі верби, свій рідний герб!
На волю випав нам жереб,
А в серці – молот і серп.

Розбудимо всюди нечулих
На мільйони – не гонів – миль…
Хоч сон минулий степами блудить,
Мов божевільний Шлеміль.

Навіщо понурі тіні:
Петлюро, Денікін, Махно?
Пройшло лихоліття руїни…
Це було давно… давно.

Грає веселий вітер
На струнах золотих,
Що з наших дірявих відер
Не ллється голод і тиф.

Що знову захований спокій
Військовий мішок продер,
І стали рішучими кроки
Наших братів, сестер.

ІЗ ЗБІРКИ “НАШ ДЕНЬ”, З ЦИКЛУ “СУРМАЧ”

Дмитро Загул – Згадка (Хто косить під осінь отави) вірш.