Антонич Богдан-Ігор – Гвоздики

Зелені сутінки. Гвоздики –
посли весни. П’яній до краю!
Який цей світ знов став великий!
І знов твої листи читаю.

Вгорі зелена яма світла,
ядро – гвоздика електрична.
Ні, ми до того ще не звикли,
що наша молодість не вічна.

Але колись до цього звикнем…
Та поки що свята омана –
ота дружба з життям не никне,
що нас, моя кохана,
помазує весни єлеєм.



Антонич Богдан-Ігор – Гвоздики вірш.