Антонич Богдан-Ігор – Рубач

Ч. 2

О чорний пугачу, не кряч,
що всюди лиш журба є,
бо є ще радісний рубач,
що дрова з піснею рубає.

Ще є веселий дроворуб,
веде з життям невпинно

Рукопашний бій,

Завжди веселий, наче дуб.
Поете чорних рук, потіхи зерно сій!

Бо прийде, прийде нагороди день
терплячим, милосердним і хоробрим.
Не знатимеш уже сумних пісень.
Найбільше щастя – бути добрим.

Понести радість і любов
до бідних, до похилених,

Нуждарських хат

І стільки нарубати дров,
щоб більше не було

Нетоплених кімнат.

29 березня 1932 р.



Антонич Богдан-Ігор – Рубач вірш.