Коли європейці разійшлися по цілому світі, вони пізнали багато чужих мов живих і мертвих [Живі мови – се ті, якими люди тепер говорять, а Мертві – ті, якими колись давно люди говорили, а тепер ніхто не говорить і вони відомі тільки з книжок або давніх написів на пам’ятниках тощо]; порівнюючи ті мови одну з другою, учені побачили, що багато єсть дуже похожих між собою, і ті мови, які похожі між собою, вони назвали “сім’ями людських мов”.
Отже єсть на світі “сім’ї народів”, так само єсть і “сім’ї людських мов”.
Сливе завжди народи одної раси мають мови одної сім’ї. Учені довідались, що всі теперешні головні народи європейські, так само як і давні індуси, перси, греки та римляне, всі вони народи одної раси арійської, а мови їхні теж належать до одної сім’ї. Найдавніша зо всіх їх мова – се мова давніх арійців, або, як її звуть, мова “санскритська”[Але і то не найдавніша мова арійців, була ще давніша колись, але вона згинула і про неї можна догадуватись, тільки порівнюючи давні індо-європейські мови, бо при тому трапляються слова спільні всім тим мовам, але такі, що їх нема в санскритській, значить, видумані раніше, ніж настала санскритська мова.], і до неї подібні всі мови європейські, одні більше, другі менше, котрі давніші, ті більше схожі з нею.
Тією мовою санскритською написана “Веда”, збірник гімнів (святих пісень) індійських. Народ, що співав тії гімни, зветься арійцями (“Arya”) [Від них вся наша європейська раса зветься арійською, бо вони (арійці) найстарші з усеї нашої раси.]. Arya по санскритськи значить славутний, благородний, і слово се порівнюють з грецькими Ares (бог війни, значить сильний, ярий), Arete (чеснота) і Aristos (найкращий) та з словом Heros (герой), так греки звали своїх прадідів славутних. Слово Arya задержалося в слові Iran (Персія).
Ще недавно учені здебільшого вважали, що первісні арійці жили спочатку в Азії таки, між морем Аральським і горами Белур та Гіндукуш, в країні Памір, на високій полонині над річкою Оксусом, а звідти вони розійшлися помалу, одні в долину Інду, а звідти до Гангу, другі в Персію та Бактріану, на Кавказ [через те арійську расу в Європі зовуть часом кавказькою] і вже з Кавказу дедалі разійшлися по всій Європі. В остатні часи серед учених почала переважати думка, що арійці таки зроду були європейцями, а вже з Європи через Кавказ частина їx перейшла в Азію, в Іран та в Індію і там скоріше вийшла з дикого стану, бо дісталася в кращі краї. Тая ж, якась прадавня сторона “Аріанем – Ведйо”, що споминається в давніх арійських легендах, звідки ніби вийшли прадіди арійців, то, – як думають тепер, – країна понад річкою Араксом, і не єсть рідний край арійської раси, а тільки одно з пристановищ тих мандрівних арійців, що йшли з Європи в Азію.
Ті учені, що вважають арійців споконвічними європейцями, доказують таку свою думку, між іншим, ще й тим, що в Азії людей арійської раси зовсім мало, рівняючи до числа інших, неарійських народів, а в Європі їх найбільше; тим часом, як людей безперечно азіятських рас (семітів, монголів) і тепер найбільше таки в Азії, хоча їм траплялося переселятися цілими ордами в інші сторони (в Африку, в Європу). Однак згоди в думках про сю справу між ученими ще нема.
Порівнюючи індо-європейські мови, учені догадуються про життя громадське первісних арійців і про їхні звичаї, – коли яке слово єсть у всіх тих мовах, то значить воно було і в первісних арійців, а як що було слово, то був і той звичай або та річ, яка тим словом зветься. Багато про що довідалися і з гімнів арійськах, з тої “Веди”. В гімнах ведичних видно картину патріархального життя [патріархальний устрій життя значить такий устрій, де владає всіма найстарший в роді (патріарх)]давніх індусів. Індуси були пастухами і не були “номадами” (бродячим народом), ані дикими. Вони вміли сіяти, ковати метали, плавати човном і ткати різні тканини. Вони жили не в наметах, як прадавні семіти, а в сталих домівках; у всіх індо-європейських мовах єсть похожі між собою слова, що означають дім або село, так само, як і слова, що означають різних свійських звірів, напр., віл, кінь, собака, свиня, вівця, коза, гуска.
Арійці вміли запрягати коней та волів. У них були дороги для проїзду, вони вміли ковати золото, срібло і бронзу (спиж); невідомо напевне, чи знали вони залізо. Вони копали землю та сіяли збіжжя, але орати навчилися вже аж після того, як розійшлися по світі, бо рільничі слова хоч і єсть похожі в грецькій та латинській мовах, але нема їx зовсім у санскритській. Арійці солили мясо на схов, але сіль добували не з моря, бо моря не знали; вони мали човни, плавали ними по великих річках і гребли веслами, але вітрил і щоглів не мали. Вони ділили рік по місячних змінах, лічба у них була на десятки (така, як і тепер у нас), але вони не вміли до тисячі лічити.
Ся первісна громада мала далеко вищі поняття духовні, аніж у теперішніх диких людей. Шлюб у них був освячений релігією, хоч разом з тим старшина могла мати по скілька жінок. Родичами уважалися навіть досить далекі свояки, так напр., в арійській мові є слова для шурина і діверя. Чоловік по санскритськи pati, себто господарь, а жінка patni – господиня (пані); у греків “pati” перейшло в “posis” (чоловік), але “potnia” вже не значить жінка, а значить шановна, поважна, статечна [з сього прикладу видно, як то часом слова, перейшовши в другу мову, зміняють своє первісне значення], а для жінки єсть уже зовсім інше слово “gyne”. Брат по санскритські bratar (в різних мовах тепер – bruder, brother, frater), себто помічник, сестра по санскр. swasra, себто – утішниця. З сіх слів можна трохи бачити, яке було життя родинне у давніх арійців.
Громада їхня теж була подобна до великої сім’ї, та навіть “клан” (рід, плем’я) їхній був не що инше, як велика родина, а над родиною тією владав старший в роді, а з ним разом рада старших родичів.
Вдачу, думки та світогляд народу найбільше видно з його віри та мови, бо в їх одбиваеться все, що думають люди про природу і про самих себе.
Природна віра всіх індо-європейських народів єсть політеїзм – віра в багатьох богів. Багато завдавали собі труду учені, щоб довідатись докладно, яка була віра в первісних арійців, але все ж багато зосталося невиясненого. Імення богів та богинь неоднакові у всіх індо-європейських народів, та й само слово святий, божий не у всіх однакове. Арійці індійські звуть своїх богів Dеwas – ясні, світлі. Слово се рівняють до латинського divus і грецького dios. Святе в гімнах Веди, то – світло, і перші боги наших предків були зміни дня і ночі, рання зоря, вечірнє смеркання, блискавиця та багаття. Арійська віра – чиста віра в світло. Учені доказують, що первісні арійці здавен вірили в посмертне життя і шанували, як святих, своїх померших предків.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)