Дмитро Загул – Сурмач

Не крик архангельської сурми
(Не вірю я в небесний суд),
А тут ідуть народи бурні,
Червоні маєва несуть.

Хіба ж не це жертовна барва?
В вогні і крові прийде він –
Та не Христос! (Надія марна!)
Не великодній ясний дзвін.

То з робітничого кварталу
Непереможна сила йде –
Руйнує вицвіле без жалю,
Будує світле, молоде.

І вже вгорі над димарями –
Не Магомет, Мойсей, Ісус –
Над королями, над царями
Потужний поклик розітнувсь.

Вставай, пригноблений віками!
Ламай трухлявини віків!
Безмежний простір перед нами,
За нами полумінь і гнів.

Вставай, скликай людей до штурму!
То дзвонить зброя, вихрить дим.
Із рук господніх вирвав сурму
Земний, нестримний херувим.

Він має зілля чародійне
На лемент і на плач.
Минуле вирите, розвіяне,
А над сьогоднішнім – Сурмач!

ІЗ ЗБІРКИ “НАШ ДЕНЬ”, З ЦИКЛУ “СУРМАЧ”. 1919.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Дмитро Загул – Сурмач вірш.