Борис Грінченко – Нудьга

Холодно, сумно; під хмарами сірими
Небо сховалось усе;
Вітер гуляє полями змокрілими,
Негідь, тумани несе;
Мокрий туман той прослався над селами
І на деревах повис,
Скрізь з краєвидами ти невеселими
Тільки й зустрінешся – хоч не дивись!
В полі немає тобі і пташиноньки,
Ані комашки нема –
Все поховала, усе до билиноньки
Осінь похмура сама.
Глянеш селом хоч – і там сумовитії
Тільки картини одні;
Мокрії хати, дощами облитії,
Сірі, убогі, смутні.
Влітку зелені, тепер похилилися
Жовті і голі садки;
Вулиці довгі калюжами вкрилися;
Тільки старі будяки

Попід стінами стоять і хитаються,
Наче їх хилить журба…

Став би робити, так наче глузуючи,
Так уже склалось на сміх,
Що і робити незмога… Нудьгуючи,
Жди без розваг і утіх!..
Ох, якби знову ти, воле, вернулася,
Подруго днів молодих!
Все б, що ні мучило душу, забулося,
Все б я тоді переміг!
Ті, що скували життя, нестерпучії
Пута зламав би, розбив:
Гордо ішов би, забувши пекучії
Муки похмурих цих днів!
Та не судилось… Вітри вже холоднії
Сумно круг хати гудуть
І безнадійні хвилини самотнії
Ніби ще тяжчі стають…

1885



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Борис Грінченко – Нудьга вірш.