Борис Грінченко – Українець

Він українець – це запевне,
Бо хвалить сало й галушки,
Та ще вишиванії вдома
Бере він на ніч сорочки.
Колись він навіть – хоч давненько –
Щось написав чи переклав,
Але ж цензура – боже – люта!
І пер він більше не псував.
Колись кричав: “Народ люблю я!
За його хрест би я поніс!”
І за народ в каліках-віршах
Пролив дрібних він з ложку сліз.
Але ж народ – темнота темна –
І віршів тих не зрозумів, –
Мужицтво кинувши, герой наш
На “тепле місце” десь засів,
І хоч накази часто пише,
Щоб в шори брали мужиків,
Але ж він каже: “Україну
Люблю я так, як і любив”.
Він галушки і досі хвалить,
І “Кобзаря” бере читать,
І напідпитку починає
Слова вкраїнськії вживать…

1892



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (4 votes, average: 5,00 out of 5)
Борис Грінченко – Українець вірш.