Борис Грінченко – Скоріш! Скоріш!

Скоріш! Скоріш! Од сірого туману
Самі шматки зосталися, ще мить –
І сонце ось, віта свою кохану
І всю її промінням золотить.

Горить! Пала!.. Блискучою стягою
Старий Дніпро серед степів прославсь;
Киваючи рясною головою,
Зелений ліс до сонця засміявсь.

І все живе. Дзвенять в повітрі згуки,
Дзвенять гаї, дзвенять степи і луки,
І світ увесь, здається, задзвенів.

Чого ще ждать? Скоріш, мерщій у поле,
Мерщій у степ! Я вп’юсь тобою, воле,
Серед моїх незміряних степів!

1888


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Борис Грінченко – Скоріш! Скоріш! вірш.