Вік доживаю, а не знаю, хто
Є та істота, що в мені гніздиться,
Й кому належить диво-долото,
Що “я” й “не я” різнить,
Як те й годиться.
Земні роки несуть добро і зло.
Коли ж десятиліття проминаю –
Неначе не зі мною те було.
А з ким?..
Даруй, читальнику,- не знаю.
Дивлюсь у себе, мов у шурф старий,
Куди за НЕПу ще жбурляв каміння:
Хто ти єси, добродію? Відкрий,
Якщо настало саморозуміння.
А в шурфі щось ворушиться страшне:
“Я” чи “не я” – хто відає достоту?
Світила перемелюють мене –
І я їм дякую за цю роботу.
Ось та, котра стирчить неначе вісь
Посеред неба у Великім Возі,-
Схились до мене, зоре, озовись:
Хто ти, хто я, де край тяжкій дорозі?
Мовчить зоря. І я, старий, мовчу,
Свого життя дочитуючи повість.
Немов клинописну абетку вчу:
Куди не глянеш –
Всюди загадковість.
Зненацька голос Вічності:
– Зумій
В собі вмістить знання єдино повне:
Ні, світ не ділиться на “мій – не мій” –
То лиш відносне і завжди умовне.
Усе твоє – насправді не твоє,
Хоч у тобі щось власності жадає.
Тебе немає – тільки Всесвіт є:
Це він питає, мучиться, страждає.
09.02.1986, Сибір
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Вірш Миколи Руденка – Перед землетрусом Між сірих скель Південного Алтаю (Там, де Катунь розбурхано реве) Зустрів я сонях побіч прірви скраюb- Створіння покалічене, криве. Як він попав на ці холодні […]...
- Вірш Миколи Руденка – Старі алтайці Райцентр давно вже переніс Свій цвинтар на далекі схили. А тут пустирище для кіз Та дві чи три чиїсь могили. Сухий бузок, суха трава Та […]...
- Вірш Миколи Руденка – Гроза в горах І тиша. І гори. І небо, й ріка, Що зорі шліфує в собі об каміння. В незрушнім повітрі сторожкість така, Мов скоїтись має якесь потрясіння. […]...
- Вірш Миколи Руденка – Шлях сумління Моя душа – це світ з материками, Де серед гір снується сто доріг. Любив блукати я по них роками І душу від сліпих марнот беріг. […]...
- Вірш Миколи Руденка – За вікном голоси, голоси За вікном голоси, голоси – То весілля вже третій день. І, здається, на всі часи Сміху вистачить та пісень. Грає скрипка та бубон б’є. Хтось […]...
- Вірш Миколи Руденка – Вузлик на пам’ять Помруть чи ні римовані рядки – Істотно, Та не цим піклуюсь нині: Чим стану я, коли мої кістки Камінням зробляться в могильній глині? Невже нічим?.. […]...
- Вірш Миколи Руденка – Київ XVI століття Борщагівка – то була Борщівка, Харчовий над річкою заїзд. Там варила борщ вродлива дівка В щебетанні ластів’ячих гнізд. Біля комина старий лелека, Молода тополя при […]...
- Вірш Миколи Руденка – Збруцький ідол 1 Коли на мене впав отой удар, В якому я впізнав космічну руку – Найвища благодать, солодкий дар, Що згодом обертається на муку; Коли мене […]...
- Вірш Миколи Руденка – Найважча робота Натомлена душе моя, не дрімай – Нікому не дай тебе. душе, приспати. Струмочок життя не до прірви тримай І не до болотної греблі-загати. Струмочок життя… […]...
- Вірш Миколи Руденка – Нічний рядок Вночі не сплю – скриплю зубами: Болять потрощені кістки. А дощ рушає над горбами Та через гори навпрошки. Щось у вікні кошлате, чорне. То ген […]...
- Вірш Миколи Руденка – Чи рік, чи вік Чи рік, чи вік… І хто тебе прирік На цю самотність, котру не здолати? Хиріє мозок в колі недорік, А серце вбралось у мовчання лати. […]...
- Вірш Миколи Руденка – Від тебе, дитинство Від тебе, дитинство,- від тебе здаля Приймаю свідоцтва хлоп’ячого сприту: Як вабить напечена сонцем земля Оголену ногу, що ціпками вкрита! Є щось недитяче в дитячій […]...
- Вірш Миколи Руденка – Що з нами діється, коли трава Що з нами діється, коли трава У стрілку випинається з коріння І оживають квіткові дива – Сонцепоклонники від сотворіння? Я змалечку живі слова збирав, Що […]...
- Вірш Миколи Руденка – Ще раз про свободу Як соромно мені за себе – За ті змарновані роки, Коли вважав: земля і небо Гульвісам служать залюбки. Мене не мучило сумління Ні наяву, ні […]...
- Вірш Миколи Руденка – Де люті хуги плутанку снували Де люті хуги плутанку снували, Де світла меншало із кожним днем, Камінні щелепи пережували Нас так, що видалось: не оживем… Ще всюди ніч, тривають наші […]...
- Вірш Миколи Руденка – Життя ріки Річки для мене – це живі істоти. Хто стверджує, що в них душі нема? Людські страждання, радості й скорботи Вони вбирають в себе тайкома. Гніздяться […]...
- Вірш Миколи Руденка – Люди мезоліту Музейні експонати. Їх скульпторові пальці За черепом створили – Така наука є. Дивлюся – і не вірю: Немов живі бувальці З мандрівки повернулись На стійбище […]...
- Вірш Миколи Руденка – Кропива У зеків на травинку очі ласі – Обстежують, немов це диво з див. Отож коли кропива піднялася, Я старанно її обгородив. Бо знаю: невеселої години […]...
- Вірш Миколи Руденка – Іржа часу Горланить радіола через стіни, Коханку з перепою б’є сусід. А я гортаю фото з України – Від тих, кого не бачив десять літ. Це лихо […]...
- Вірш Миколи Руденка – Туга Оглянуся в години гожі: Дерева є, і трави є. І гори на Карпати схожі – Усе таке, та не моє. А чом це так – […]...
- Вірш Миколи Руденка – Комета Галлея Вона прийшла, поштарка неба, З таких віддалин світових, Що мір і знань замало в тебе, Аби щось мовити про них. Ти де була? Від кого […]...
- Вірш Миколи Руденка – Чекання Берізки, що були засніжені допіру, Відчули сокорух – пробудження нове. Катунь – немов змія, котра міняє шкіру: Сповзає з неї і пливе. Гора звалила з […]...
- Вірш Миколи Руденка – Іще б мені хоч раз відвідати поляну Іще б мені хоч раз відвідати поляну, Де в травах гомонять дуби-богатирі; Де золото кульбаб надвечір гасне тьмяно І повагом пливе шуліка угорі; Де в […]...
- Вірш Миколи Руденка – Уранці під колючкою А може, це не так уже й важливо, Щоб завжди був відкритий небосхил І вільні перевали, вільні зливи, І в небі шелестіння вільних крил; Щоб […]...
- Вірш Миколи Руденка – Березняк Був березняк – стрункі берези Черкали темінь хмар важку. А восени дерева-Крези Жбурляли золото в ріку. Тут здавна птахи яйця клали, І як у горах […]...
- Вірш Миколи Руденка – Геродот і таври Реміння, звившись, мов руда змія, Над веслами по голих спинах ляска. У колеса історії своя – З людської крові видобута змазка. Та все ж веселка […]...
- Вірш Миколи Руденка – Феномен людини Як тільки душу виповнить мою Космічний подих в зоряні години – Перед обличчям Всесвіту стою, Дивуючись феномену людини. Де, як вони вміщаються в мені – […]...
- Вірш Миколи Руденка – Самотність Від мук земних себе не відокремлю, Допоки Світло не здолає тьму. Та мушу визнати: планету Землю Ненавиджу, буває, мов тюрму. Ненавиджу чиновника, до кого Звертатись […]...
- Вірш Миколи Руденка – Хліб тридцять третього Жила Вкраїна. Плакала, стогнала. Проте я твердо свідчити берусь: За всі віки безхліб’ям не загнала Нікого в землю Україна-Русь. Від тих часів, коли з’явилось рало, […]...
- Вірш Миколи Руденка – Що ж далі? Що ж далі? Задубіння жил, Подагра, пам’яті судома. Від того, чим ти досі жив, Тобі лишилась тільки втома. Навчись дивитися на світ, Мов він тобі […]...
- Вірш Миколи Руденка – Геоцентризм Я знову чую не нову розмову, Поза якою пустка і пітьма: Земля – одна на всю Світобудову Жива планета, іншої нема. А хтось зітхає так […]...
- Вірш Миколи Руденка – На Катуні Чи бачив ти, як мати молода, Стрибаючи з крижини на крижину, Долає повінь і волає: – Си-и-ну!?. А ноги їй захлюпує вода. Реве Катунь – […]...
- Вірш Миколи Руденка – Без каяття Духовна суть – не шаровари модні, Не звичка, що з роками промина. Я – той, що був, і той. що є сьогодні, – Це дві […]...
- Вірш Миколи Руденка – Однаковість Однаковість, мов у склянім намисті,- Її в Природі не шукай дарма. Відбитки пальців чи відбитки листя – В мільйонах спроб повторення нема. Скажи, Природо: ці […]...
- Вірш Миколи Руденка – Павук Де взяти сил, щоб знову стати Посеред неба павуком І болі Всесвіту всотати, Й дощем пролитись над ліском? А дощовинню-павутинню Віддати душу і слова – […]...
- Вірш Миколи Руденка – Осанна світлові! Осанна світлові! Проте Люблю у вечори імлисті Не просто світло, а оте, Котре пробилося крізь листя. Розсунувши сувої хмар, Воно продерлось між гілками. Воно і […]...
- Вірш Миколи Руденка – Скіфський казан Ото були часи: щоб скіфський цар Міг воїнів злічить – хай кожен мечник З усіх усюд для нього вишле в дар Стріли своєї кутий наконечник. […]...
- Вірш Миколи Руденка – Катунь у вересні Раніше, ніж впадуть сніги, Підводна скеля полисіла. Катунь вернулась в береги, І каламуть на дно осіла. Руда у липні, нині без Гірських грунтів – Ясна, […]...
- Вірш Миколи Руденка – Апологія болю Вірш Миколи Руденка – Апологія болю Пам’яті Олени Антонів Як слово у нашій мові – Так біль у живих світах. Без болю немає любові – […]...
- Вірш Миколи Руденка – Лежать між нами дев’ять літ Лежать між нами дев’ять літ Страшної, лютої розлуки. Вже виросли мої онуки, І я уже не дядько – Дід. А ти, скажи мені, яка?.. Вже […]...