Вірш Миколи Руденка – Де люті хуги плутанку снували

Де люті хуги плутанку снували,
Де світла меншало із кожним днем,
Камінні щелепи пережували
Нас так, що видалось: не оживем…

Ще всюди ніч, тривають наші муки –
Та все ж пульсує в скронях свіжа кров:
Із моря сліз, розлуки і розпуки
Тюрма тебе на світ вернула знов.

Я знов живий. Відпало геть змертвіння
Душі і тіла – самотинне зло.
Заворушилося моє коріння,
До серця повернулося тепло.

Спокійно дихають кохані губи –
Та раптом страх насунеться, мов лід:
Куди ж тепер – до щастя чи до згуби?..
Даруй нам, Боже, хоч десяток літ.

20.09.1986



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (5 votes, average: 2,80 out of 5)
Вірш Миколи Руденка – Де люті хуги плутанку снували вірш.