Микола Вінграновський – Ворон

Мчить теля від зляканої квочки,
Де трава розхлюпала курчат,
А за ним крізь сині молоточки
Татове і мамине дівча.

І з горба, де сонця жовту скибу
Орють хмар незаймані воли,
Розігнались, позникали з виду,
Над землею тихо попливли.

Лиш теля скружляло над стодолою
І поцілувалося з коровою,
Щоб згори не бачило дівча.
А дівча поникло під тополею,
Там, де хміль заплівся із квасолею,
Там, де можна плакать і мовчать…

На тополі ворон помирає,
Глянув вниз – чи плакав він колись?
Увостаннє землю споглядає,
Налітавсь, набачивсь – не наживсь!

Триста літ він не міняв сорочки, –
А тепер не пережить курчат!
Унизу по синіх молоточках
Йде з телям заплакане дівча.

1956



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Микола Вінграновський – Ворон вірш.