Микола Вінграновський – Не руш мене. Я сам самую

Не руш мене. Я сам самую.
Собі у руки сам дивлюсь.
А душу більше не лікую.
Хай погиба. Я не боюсь.

Переживу. Перечорнію.
Перекигичу. Пропаду.
Зате – нічого. Все. Німію.
Байдужість в голови кладу.

Одне я хочу: старій швидше,
Зів’яльсь очима і лицем,
Хай самота тебе допише
Нестерпно сірим олівцем.

Погасни. Змеркни. Зрабся. Збийся.
Збалакайся. Заметушись.
Офіціантським жестом вмийся,
Але – сльозою не молись.

Не – відбувалось. Не – тремтіло.
Не – золотіло. Не – текло.
Не – полотніло. Не – біліло.
Не…- господи!..- не – не було!..

Як танський фарфор – все минає:
Корою, снігом, рукавом…
Лише бджола своє співає
Над малиновим будяком.

1975



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Микола Вінграновський – Не руш мене. Я сам самую вірш.