Я все пройшов. І серед темних літ
Пізнав щось важче, аніж кров і порох –
Коли в мені валився звичний світ,
Бо я побачив: весь він на підпорах.
Підпори впали – і моя душа
Порвала враз облудну пересічність.
Якби ж хоч смерть! Вона комусь лиша
Щось незатьмарене –
Просте, як вічність.
А в мене впало все. Товариші,
Дружина, діти –
Все немов згоріло.
Неначе тіло позбулось душі
Або душа десь загубила тіло.
Когось я шарпав: глянь, того ж нема,
Про що нам казано –
Нема та й годі!
Є тільки в людях потайна тюрма –
Зате брехня гуляє на свободі.
А психіатр, немов премудрий змій:
– Це перевтома. Це ознаки стресу…
Ох, лікарю! Рецепт простіший мій:
Щоб менше стресу –
Дайте вільну пресу.
Та марної Я лишився між людей
Ані живий, ні мертвий.
Наче мушу
На волю з власних видертись грудей,
Щоб в руки Богові віддати душу.
Мов хтось мене зсередини обпік,
На попіл обернулося волосся.
Блокадні ночі, тридцять третій рік –
Усе це легшим в мить оту здалося.
Яка ж Земля незатишна й страшнаї
А гасла завчені – чого ви варті?..
Тюрма і табір – заважка ціна.
Проте ні стресів тут,
Ані інфарктів.
Що не кажіть, а це таки причал
Для розуму й душі в земному світі.
Летять мої літа, летять учвал
Через колючі металеві сіті.
Нехай земля вогнем для підошов –
Я знаю: виживуть рядки ці щирі.
І я щасливий, що себе знайшов,
Що не сконав у бездуховнім вирі.
06.11.1980, Мордовія
(1 votes, average: 5,00 out of 5)