Ледве раб виходить за двері, Сабіна з’являється.
Хуса
(до неї)
Звідки ти прийшла?
Сабіна
В десятій хаті я крутила жорна.
Хуса
(суворо глянувши на неї)
Іди і зараз принеси для пані
Свою одежу, тільки щонайкращу.
Сабіна
Я кращої не маю над оту,
Що владар мій своїй рабині справив,
Але вона пристала б і цариці,
Бо владар сам замовив тії шати,
Поїхавши навмисне до Сідона,
А владар знається на речах.
Йоганна
Хусо,
Чи правда се?
Хуса
Авжеж, убрання гарне.
А втім, сама побачиш.
(До Сабіни.)
Принеси.
Сабіна виходить.
Йоганна
Не про красу одежі я питала, –
Ти ж розумієш, Хусо.
Хуса
Я не хочу
Нічого розуміти, а тобі
Мене допитуватись не пристало.
Ти одіж продала, для кого хтіла,
А я купив, кому хотів. Тепер же
Повинна б ти мені ще й бути вдячна,
Бо маєш в чому вийти до гостей, –
Вони ж не знатимуть, що то з рабині.
Прикраси в тебе є?
Йоганна
Нема нічого.
Хуса
То йди до матері та попроси
У неї перли, діадему, персні,
Заушниці, обручки й пояс.
Чуєш? Чому ж не йдеш?
Йоганна
(благаючи)
Хузане, не примушуй
Мене покрас у матері просити!
Хуса
А в кого ж їх просити? Може, бігти
Десь по сусідах позичати? Зараз
Іди до матері!
Йоганна йде, як на муку.
Сабіна
(приносить одежу)
Ось, пане, одіж.
(Хоче йти.)
Хуса
Стривай, поможеш пані зачесатись
По-римському.
Сабіна
Нехай звелить мій пан
Мені крутити жорна, кіз доїти,
Носити воду, – все те буде легше,
Аніж прислужницею бути в пані.
Хуса
Чого ж се так? Хіба вона лиха?
Сабіна
Господь не допустив.
Хуса
То й не видумуй.
Я не на те учу рабинь по-римськи,
Щоб потім їх скотарками робити.
(Підходить, бере її за підборіддя і підводить їй похилене обличчя вгору.)
Се ти лиха за одіж? Не журися!
Я кращу справлю!
(Пригортає її.)
Сабіна
(злегка пручається, поглядаючи на двері)
Шкода втрати, пане,
Бо є кому тепер гостей вітати
І без твоєї слугівниці.
Хуса
(усміхається)
От що!
Ба з того вже тепер ніхто не винен!
Се ж, може, й краще. Ти збулась клопОТу,
Та й я вже Думати не потребую.
І вір мені, що се далеко ліпше –
Такою буть рабинею, як ти,
Ніж панею такою, як Йоганна.
Сабіна
Мені про те не личить розважати,
Бо хто ж така твоя рабиня? Пан мій
Все краще знає. Пан мій сам воліє
Приставником тетрархові служити,
Ніж бути на тетрарховому місці.
То божа воля – треба їй коритись.
Хуса
Сабіно! Гей, не будь така лукава!
Не доведе тебе се до добра!
Сабіна
Хіба твоя рабиня що сказала?
Міряються поглядами. Увіходить Йоганна, бліда як смерть, у руках у неї покраси.
Хуса
(до Йоганни)
Все є? Гаразд. Тепер іди вбирайся.
Сабіно, поможи.
Йоганна
(тихо)
Я сама…
Хуса
А я кажу – Сабіна хай поможе,
Бо ти ж сама, либонь, того не знаєш,
Яка тепера поведінка в Римі
На зачіски. А Марція вже звісно
Доглядиться, якщо не до ладу
В уборах буде, – я ж того не хочу,
Щоб нас почесна гостя осудила.
Сабіна
(до Йоганни, облесливо)
Нехай дозволить владарка покласти
Крихіточку їй фарби на обличчя,
Бо трішечки здороження помітно.
Твоя рабиня вже доложить хисту:
Всі зморщечки отут попри очицях,
Навколо вустоньків і між брівками
Чудово замалює, зробить церу
Таку свіженьку, як була колись!
Йоганна
(неживим голосом)
Ходім; роби, що хочеш.
Хуса
Тільки швидше!
Йоганна виходить, за нею Сабіна з одежею.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)