Поет Григорів Михайло

Літає мороз знімілих кораблів Хто покликав себе до сповідника?

Вогні мов колір прохолоди мов злам у зливі

Течуть острови без порогу уздовж блукань пращі пустель уздовж ранків незаселені ранки

І далі (за димом) хтось спалює дим – безберегі краї заколоту землі нічиєї 1997

Прозорі шатра відслонюють непоквапливу повняву зауважень води незримі плем’я підростаючих ран – прорив безперебіжний

Порожніє замах води даленіє пересторога часу Мов сіль перечислених руж ятриться зморшка саду Січень-червень 1997

Мов силует води ЦЯ фраза на піску

Астигла бо квітка шукай без навколо

Принишкле полум’я мов залишки безмежжя Потойбіч співу лежить перерване віконце у звалищах вітрил Січень-червень 1997

У вузлі пагорбів шукають дерево якого не несли