Дмитро Загул – ІХ. “Прийшов, як звір із нор пустелі…”

Прийшов, як звір із нор пустелі,
Я був, як єсть.
І зрушив душі,
стер оселі,
Переорав степи веселі.
І честь. І нашу честь…

Зів’яли ранки нерозквітлі,
Стікають кров’ю вечори…
А де ж надії заповітні?
Розлізлися,
як воші, злидні,
Вий вовком до зорі!

Не сизі голуби блукали
По небу голубім –
Прийшли вовки,
пришли шакали,
Когось кляли,
Когось шукали
Крізь ніч і дим.

Прийшли вовки.
Прийшли шакали.
Шниряли день і ніч…
Кого вогнем,
кого штирками.
Чи хто залічить наші рани?
А ніч – як сич.

Прости синам,
скорботна нене!
Мовчи!
Твій плач – мій біль.
І рана, нене!
Рана в мене,
І лезо у грудях студене –
Влучали звідусіль.

А як на сході зазоріє,
Прощай одчай степам!
Десь там,
десь там твої надії,
Твій день
на сході десь яріє,
Твоє майбутнє – там!



Дмитро Загул – ІХ. “Прийшов, як звір із нор пустелі…” вірш.