Антонич Богдан-Ігор – Поема про вітрини

Скляні очі кам’яниць,
над ними чола балконів,
рійний, стрійний танець
світла красок, тонів.

О місто, місто, місто –
гігантний заліза та бетону тин.
О місто, місто, місто –
задимлене в неба блакить

Алмазними зіницями вітрин.

Очі скляні кам’яниць,
над ними шильди, фасади,
мінливий реклам танець
пестить трійлом принади.

О місто, місто, місто –
гігантний заліза та бетону тин.
О місто, місто, місто,
розбавлене рельєфами вітрин.

Отак глядіти в ваші прозорі шиби.
О прямовисні озера закляті:
чи се плюскотять срібні риби,
з місячного сяйва натяті?..

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Так добре глядіти в ваші безплямні

Шиби.

О скорбе, перерізана площиною

Вітрини,

В дощі рефлексів розцвіли казок

Гриби,

Шоколадові дрібні мелюзини…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

По тисячкрать пристрасні очі

Водять по вас трус,

Та ви хіхочетесь рожевими

Лампами.

По тисячкрать вдаряєте цілунками

Спокус

Мерехтливі, в блиску злив

Спокусливі плями.

В жоржети, шовки, брокати,

Крепдешини

Убрані цвітів кльомби,
вічно всміхнені дерев’яні

Манекени,

Квадрати, прямокути, ромбоїди,

Ромби.

Очі скляні кам’яниць,
рельєфи, шильди, фасади,
блідий місяць-каганець,
ярких ліхтарів громади.

О місто, місто, місто –
гігантний заліза та бетону тин.
О місто, місто, місто,
Кричи квадратами вітрин.

Кам’яниць скляні очі,
сном зашуміли будуари,
виллялись темні тіні ночі
на сквери, парки, тротуари.
О місто, не треба лякатись

Її конклюзій.

О місто, тебе прощають на добраніч

Вітрини брязком жалюзій



Антонич Богдан-Ігор – Поема про вітрини вірш.