Тодось Осьмачка – Майн лібер

Ніхто ні хусточкою не махав,
і не казав ніхто “прощай”,
коли мій поїзд від лісів і трав
мене відвозив у гранітний край.

А згарища і вдень, і в тьмущу тем
в нещаснім, змученім краю
диявольським світили ліхтарем
в байдужість чорную мою.

І люди, вбрані в попіл та у пил,
були і пропадали знов
серед руїн та вивернутих брил
колишніх станцій і церков.

Але і щастя вічне та сліпе,
гірке, як жовч, на чужині…
Тоді ввійшла і валізкою в купе
красуня й сіла при мені.

Ніколи ще ні великодній дзвін,
ні свічки осяйні в церквах,
ні біль приємний змучених колін
перед святими в рушниках

Так серць не хвилювали на землі,
як шепіт незнайомих слів,
схопившися в чужинки крізь жалі,
в моїм чутті прогомонів:

“Майн лібер”. І ракета, і алярм
до вікон кинули без віт
вербу, і дім без двох дверей і рам,
і порваний на ньому дріт.

Не був тоді я відданий богам,
коли почуло серце це,
але чому, чужинко дорога,
я відвернув тоді лице?

Чи не того злякався, що якби
я повернувся відсіля,
то теж крізь попіл, брили та гроби
промовила б моя земля:

“Майн лібер”, мій блукачу дорогий,
до мене ти приїхав знов”,
то, мабуть, я, охлялий, без снаги,
себе прокляв би і любов?

Бо, Боже мій, “майн лібер” ось тепер
через Німеччину веде
мене з країни горя “есесер”
чужим, не бажаним ніде.

Неначе я до спільника прибіг,
який мотузку дав свою,
аби я вчора зашморгнутись міг
десь на осичині в гаю,

І котрий, вгледівши сьогодні з гір
мене таким, як і завжди,
не допускає навіть і надвір,
щоб хоч напитися води.



Тодось Осьмачка – Майн лібер вірш.