Микола Руденко – Автохтони

Нелегко зберегти солідний тон Для мене – несолідної людини: Отак почуєш слово “автохтон” – І лізь у словникові холодний. Блукаючи в інформаційній млі, Зупинишся над […]

Микола Руденко – Передчуття прози

О Господи! Чи думав я колись, Що із благаннями звернусь до неба: Мене до прози повернути треба, Бо нерви вже вугіллям узялись. Молюся, Боже, на […]

Микола Руденко – І невагомі, і прозорі

І невагомі, і прозорі, Умиті вітром небеса Бувають у людському горі, Немов диявольська яса. Незрозуміла туга в серці, І важко дихать, важко жить… Що знає […]

Микола Руденко – Голос

За вікном – ліхтар. А тут навколо Світла й сутінків жовтава гра. Що це – знову спізнююсь до школи?. – Сину, прокидайся. Вже пора. І […]

Микола Руденко – Лелека

Ну чого ж ти, лелеко, Утікаєш від мене? Ген гніздо недалеко – Там, де стріха зелена. Там, де стріха дірява Зеленіє від моху. Вже літать […]

Микола Руденко – Голос трав

Після стін, котрі пам’ять обтяжують, наче Гніт пекельний, що здавлює дух, Скільки ніжності в мене до тебе, будяче, І до тебе, вульгарний лопух. І до […]

Вірш Миколи Руденка – Що ж далі?

Що ж далі? Задубіння жил, Подагра, пам’яті судома. Від того, чим ти досі жив, Тобі лишилась тільки втома. Навчись дивитися на світ, Мов він тобі […]