Нелегко зберегти солідний тон Для мене – несолідної людини: Отак почуєш слово “автохтон” – І лізь у словникові холодний. Блукаючи в інформаційній млі, Зупинишся над […]
Микола Руденко – Передчуття прози
О Господи! Чи думав я колись, Що із благаннями звернусь до неба: Мене до прози повернути треба, Бо нерви вже вугіллям узялись. Молюся, Боже, на […]
Микола Руденко – І невагомі, і прозорі
І невагомі, і прозорі, Умиті вітром небеса Бувають у людському горі, Немов диявольська яса. Незрозуміла туга в серці, І важко дихать, важко жить… Що знає […]
Вірш Миколи Руденка – Комета Галлея
Вона прийшла, поштарка неба, З таких віддалин світових, Що мір і знань замало в тебе, Аби щось мовити про них. Ти де була? Від кого […]
Вірш Миколи Руденка – Без каяття
Духовна суть – не шаровари модні, Не звичка, що з роками промина. Я – той, що був, і той. що є сьогодні, – Це дві […]
Микола Руденко – Голос
За вікном – ліхтар. А тут навколо Світла й сутінків жовтава гра. Що це – знову спізнююсь до школи?. – Сину, прокидайся. Вже пора. І […]
Микола Руденко – Лелека
Ну чого ж ти, лелеко, Утікаєш від мене? Ген гніздо недалеко – Там, де стріха зелена. Там, де стріха дірява Зеленіє від моху. Вже літать […]
Микола Руденко – Знов насувається зима
Знов насувається зима, Лягає паморозь на луки. Давно мені листів нема – Мовчать сини, мовчать онуки. Як видно, рід мій нетривкий: Все рідшає круг мене […]
Микола Руденко – Голос трав
Після стін, котрі пам’ять обтяжують, наче Гніт пекельний, що здавлює дух, Скільки ніжності в мене до тебе, будяче, І до тебе, вульгарний лопух. І до […]
Вірш Миколи Руденка – Що ж далі?
Що ж далі? Задубіння жил, Подагра, пам’яті судома. Від того, чим ти досі жив, Тобі лишилась тільки втома. Навчись дивитися на світ, Мов він тобі […]