Теща рада, діти раді, і дружина рада:
Прийшла вранці листівочка, виклика райрада.
Подався до райради, заходжу в кімнату.
Зайняв чергу під дверима, либонь, двадцять п’яту.
Переглянув разів десять вчорашню газету…
І очь уже відчиняю двері кабінету.
А там сидить симпатичний молодий мужчина.
– Ваше прізвище? – питає. Говорю: – Калина.
– Так ось, – каже, – товаришу, на вулиці Миру
Виділяє вам райрада окрему квартиру. –
Я ушам своїм не вірю, протираю очі.
Вісім років ця хвилина снилася щоночі.
А мужчина тягне далі: – Як ініціали?
– Б. М., – кажу, і коліна дрібно задрижали.
– Б. М., значить, – розглядає чоловік бумажки,
А у мене вже по спині бігають мурашки.
Взяв шпаргалочку мужчина, ставить збоку риску.
– Якщо Б. М., то ви, – каже, – у іншому списку.
Знов забилося у мене серце, як у пташки.
Вже не можу відірвати ока від бумажки.
А мужчина строго каже: – У село Роздори
Поїдете з бригадою збирать помідори.
– Помідори у Роздори? – кліпаю очима.
– Ні, пробачте, – схаменувся молодий мужчина. –
Ось цей список. Значить, точно. На вулиці Миру
Виділяє вам райрада окрему квартиру, –
Загойдались перед зором вікна, двері, штори.
– То давайте ж, – кажу, – ордер на ті помідори…
– Що ви мелете дурниці? – скривився мужчина. –
Помідори вже зібрали, товариш Калина. –
…Повернувся я додому. Сиджу біля столу.
Наковтався валер’янки та ще й валідолу.
Бодай його взяла трясця, тупого чинушу,
Що споганив мені радість, отуманив душу!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)