Діалог
Садок в Мохаммедовім гаремі. Айша в малій виноградній альтанці сидить і їсть солодощі, ліниво одкинувшись на низенькому ослоні, вкритому великим килимом. Мохаммед приходить і мовчки сідає біля її ніг на край килима.
Айша
Коханий, глянь на мене!
Мохаммед мовчки переводить погляд з простору в той бік, де Айша.
Глянь на Мене!
Мохаммед
Та я ж дивлюсь.
Айша
Ти дивишся й не бачиш!
Так дивляться на дерево, на камінь,
На стіну, на колоду… я не знаю,
Ще там на що, але не на дружину,
Не на свою кохану!
Мохаммед
Я не знаю,
Чого ти хочеш, Айшо.
Айша
Ти не знаєш?!
Я хочу, щоб мене любив Мохаммед!
Мохаммед
Хіба ж я не люблю?
Айша
(не слухає)
Мене любив
І більш нікого!
Мохаммед
Нащо се бажання?
То все одно, якби ти забажала,
Щоб лиш тобі самій світило сонце,
Тобі самій служив вогонь. Від того
Не стало ж би тобі ані ясніше,
Ані тепліше, ніж тепер, як мусиш
Ти те добро з усім живим створінням
Нарівні поділяти, тільки іншим
Було б від того в світі жити гірше.
Айша
Ти першій милій не казав такого,
Хадіджа слів таких не вислухала.
Мохаммед
(здивований)
Ти звідки знаєш?
Айша
(злорадо)
А! Так я вгадала?
Мохаммед
(опанував своє збентеження)
Ну що ж, се правда, я їй не казав
Сих слів, так се тому, що…
Айша
Що любив ти
Її безмірно більше, ніж мене!
Мохаммед
(провадить, не вважаючи на її вибух)
…так се тому, що й сонце перший промінь
Чомусь одному завжди віддає,
Найпершому, що стрінеться.
Айша
Неправда!
He перший промінь, все своє проміння
Ти їй віддав, мені лишився відблиск
Тьмяний, холодний…
Мохаммед
Айшо! І не сором
Тобі таке казати? Я холодний
До тебе? Що ж би ти на те сказала,
Якби тебе я пестив тільки так,
Як першую дружину, ту Хадіджу,
Що ти їй заздриш так.
Айша
Того не знаю,
Але я бачу добре, що ніколи
Ти не любив мене так, як її,
Не любиш і тепер, та й не полюбиш, –
Ніколи я її не переважу
В твоєму серці.
Мохаммед
Не годиться, Айшо,
Так мертвим заздрити. Хадіджа вмерла,
І шкодити тобі нічим не може.
Айша
О, якби дав аллах, щоб не вмирала,
То, може б, я її перемогла!
Мохаммед
Я глузду в сих твоїх словах не тямлю.
Айша
Скажи по правді, де ти був сьогодні?
Мохаммед
Та що тобі? Хіба не все одно?
Айша
Ти був на кладовищі! На могилі
Хадіджиній! Я зараз те пізнала!
По очах бачу, не одуриш, ні!
Мохаммед
Навіщо б мав дурити? Так, я був там,
Хіба се гріх – пошанувати пам’ять
Людини, що була мені жоною?
Айша
І я твоя жона, проте не будеш
Вчащати так до мене на могилу.
Мохаммед
Не спокушай аллаха. Невідомо,
Хто з нас до кого прийде на могилу,
Одно відомо – я від тебе старший,
І на багато літ.
Айша
Либонь, настільки,
Як старшою була твоя Хадіджа
Від тебе.
Мохаммед
Так, щось коло того, певне.
Айша
Ти взяв її таки зовсім старою?
Мохаммед
(похмуро)
Я вже тобі не раз про те казав,
Та ти й сама незгірше знаєш.
Айша
Дивно,
Чому про се не можна споминати?
Хіба не все одно тепер для неї?
Стара чи молода, бридка чи гарна
Була вона, коли за тебе йшла, –
Однаково ж її нема на світі.
Мохаммед
Се гріх – радіти так з чужої смерті.
Айша
Я не радію… А скажи по правді, –
Вона була коли хоч трошки краща,
Чи все така була, як от тоді,
Коли вже я її пізнала?
Мохаммед
Айшо,
Навіщо се питання?
Айша
Ну, скажи,
Була вона коли така, як я?
(Нахиляється до Мохаммеда.)
Мохаммед
(глянув на Айшу)
Найкраща ти з усіх жінок на світі,
Живих, і мертвих, і ненарожденних!
Айша
Ти завжди думав так?
Мохаммед
Як тільки вглядів
Твою красу, одразу се збагнув.
Айша
І покохав мене?
Мохаммед
Як тільки вглядів!
Айша
А чом же ти мене тоді не взяв?
І я ж тебе одразу покохала.
Мохаммед мовчить.
Тоді жила Хадіджа!.. Ну, скажи,
Чому при ній не міг ти взяти другу?
Вона була багата, – через те?
Мохаммед
В той час я вже багатший був від неї.
І ти не думай, що вона купила
Мою прихильність грішми.
Айша
Ох, якби
Могла я думать се!.. Але за гроші
Нікого так не люблять у могилі!
Таж ти три роки жив у самотині
По смерті жінки першої, а потім,
Як тільки взяв мене, взяв десять інших…
Як і за віщо можна так любити
Стару, негарну, навіть мертву жінку?
І зневажати гарну, молоду,
Кохану і закохану, живую?
Мохаммед
Не рвися, люба, і не рви мене.
Є таємниці в бога, їх збагнути
Не важмося.
Айша
Скажи! Я хочу знать!
Мохаммед
Якби я сам те знав!..
(Подумавши.)
От ти сказала:
“Стару, негарну…” І в моїх очах
Вона ні гарною, ні молодою
Ніколи не здавалась. Не скажу я,
Що я не бачив і не завважав
Того нічого: я злічив всі зморшки
У неї на обличчі… Літ її
Мені й сусіди не дали б забути…
Але в ній щось було… щось вічне, Айшо…
Мені здається, що воно живе,
І дивиться на мене крізь могилу,
І голосом таємним промовля,
І всі мої слова та й думку чує…
Айша
А теє “вічне” є в мені, коханий?..
Є чи нема? Скажи!
Мохаммед мовчить.
Що ж ти мовчиш?
Мохаммед мовчки встає і йде з альтанки геть. Айша падає додолу на килим і ридає в безсилій лютості.
Ялта, 22.04.1907
(1 votes, average: 5,00 out of 5)