Антонич Богдан-Ігор – До гордої рослини, цебто до самого себе

Широкоплечі пні. Черва і червень.
З погаслих зір срібляве порохно
обсипує дубове листя. Дно
підземних рік. Тремтять рослинні первні.

Хмарин хустина на обличчі неба.
Співає сонно гімн гниття черва.
Заранній лук мов сонячна брова.
Проміння кусні – світло тонкостебле.

Зелена башта – дуб стрільчастоверхий,
підвівшися із ночі чорних нар,
виполює черву й гниття пожар
зливає свіжим соком – бог упертий.

Мов мідь живу, наснажує рослини
електрика зеленої землі,
але і ти – рослина горда, що
співаєш це, не знаючи пощо,
колись, мов пень, подолана від тлі,
покотишся землі на груди сині.

1 квітня 1936


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Антонич Богдан-Ігор – До гордої рослини, цебто до самого себе вірш.