Іван Багряний – Антон-Біда – Герой Труда (Розділ №6)

Привіт, привіт, привіт, привіт,
Усім, кого я втратив!

Дістав Антон п’ятнадцять літ
З “приколкою”, мій брате!

За щож?! Та ще й “приколку” теж?
А так,
за здорово живеш.

Прощай Донбас і Ромодан!
Пішов етап на Магадан.

О, як списать те все Біді,
Коли усі слова бліді!

Я знаю, будуть мастаки,
Що скажуть, рими не такі,
І що метафори прості,
І що гіперболи легкі,

І взагалі, що – “Пхі!” “Це стіх?”
От Бєлий наш,
чи хтось із тих

Чи “етіх”,
Скажем, Гумільов,
Чи ще якийсь хахол на “ов”,
Чи, скажем, турок ще на “ка”, –
Ото!…
А це – політика.

Так, так. Це правда. Це – нуда.
Та тільки ж, бач, писав Біда
Не для “стіха” й не для вірша,
А так от,
як кричить душа.

Одна бо річ – краса письма,
А інше, брате, –
Колима.

Не до красивих тут “стіхов”,
Як серце
розтоптав Єжов.

Так що, Читач,
прости й пробач!
Ти зрозумів усе?
От, бач!

“Стіхі” хай пише хоч ВОАПП,
А нам ось треба на етап.

І
Ой, Колима ти, Колима, –
Ти новая планета!
Дванадцять місяців зима,
“А – астальноє – лєта!”

Етапи дужче загули
В юдолі нелюдимій;
І знов Антона повезли
В Сибір неісходимий.

Тепер йому,
Біді тому,
Прослався шлях на Колиму.

Ти Магадан мій, Магадан!
Чи бачив чудасію! –
Щоби не став з “Івана пан,
То геть везуть в Росію!
І то – подалі від людей,
Де не заніс би й крук костей, –
Аж геть,
аж геть
де мла тривка,
Аж геть – на край материка.

Ти ж Магадан мій, Магадан!
По сталінському плану
Аж на такий меридіян
Везуть нас з Ромодану!

Меридіян то й не страшний,
На ньому і Гвінея, –
Але, що інше – в дикунів,
А інше – в цій ось стороні,
Де так гримлять нові пісні
І Марксова ідея!

Меридіян то і не злий,
На схожім і Калькута,
Але що інше в “дикунів”,
А зовсім інше – тута,
В оцім краю,
в оцім краю,
В оцім ось сталінськім раю.

Одна річ – слухати з Москви
пісні під балабайку,
А інша, скажем, – комунізм
Совєтського Клондайку.

Одне бо діло – золота
Кремлівськая програма,
А інше –
як дають життя
С т а д у ш з а р а д и г р а м а.

ІІ
В краю, де вічна мерзлина,
Антона ждали радо…
Там стало з волі Сталіна
Совєтське Ельдорадо.

Там золота – ну просто жах!
І миють –
У людських сльозах.

Ой, Колима ж ти, Колима ж
На лютій паралелі!
Аж захопило серце, аж…
Немов на каруселі:

Тут мілійони земляків!
Мільйони їх, братухо!
Вони тут в золоті таки
Купаються по вуха,

По маківку,
по чуба край,
Геть зовсім з головою!
О, “батьку” наш, і де ж ти взявсь
З такою Колимою!

У Ельдорадо цім живуть
Щасливих мілійони.
І не помітив з щастя тут
Ніхто Біду Антона.

Лише помітив сам карнач,
І пес-вовчур,
і наглядач.

ІІІ
В краю, де вічна мерзлина,
Зібрались тьми народу, –
І ріжних рас,
і ріжних кляс,
І ріжного тут роду.

Тут ріжних “ухилів” митці
І ріжних “опозицій”, –
Це все “злочинці”, люди ці,
Із сталінських позицій.

Були тут вчені
й трударі,
І “куркулі”,
й “пролетарі”,
Були тут юні і старі,
І ті, що саме на порі, –
Від націй,
рас,
шарів
і сфер
Усіх республік еСеСеР…
Ну, словом, явлена сповна
Тут вся “шірокая страна”:

Тут був
“всяк сущий в ней язык” –
Грузин
“и друг степей – калмык”.

Судило їх усіх “ОСО”,
І “Трибунал”
і с а м С о с о.

Судив, сказать, “шемякін суд” –
Бригадно
і по-душно!
І брати золото отут
Послав великодушно:

На двадцять літ, на двадцять п’ять.
А як на десять, –
благодать!

Були такі, як от Біда.
А більш таких,
що й без суда:

Дістали десь по двадцять літ
Від “Тройки” так, “по блату”,
Десь там в колхозному селі, –
За “трудодні” зарплату.

Зібрались так від рас
і кляс,
Дістали часу про запас
На правосуддя терезах, –
Та й миють золото в сльозах.

Тут є “заслужені”
й “собез”.
Тут є з “приколками”
і без.

Коли б отак зібрати враз
Ті всі покути “сроки”,
То тут засуджених якраз
Н а с т о м і л ь й о н і в р о к і в.

І всі живуть, немов святі, –
У щиросяйнім золоті:
Без хат,
без мила,
без листів,
без сорочок,
без пашпортів
І – в праведному голоді, –
Мов янголи на небесах…

І миють золото в сльозах.

IV
Ой, Колима ж ти, Колима,
На лютій паралелі!
Тут молитви і все дарма
В цій сталінській оселі.

З цих комунійних емпірей
Немає, брат, у світ дверей.

І світ із оперових зал
Не зна,
де “гинуть за метал”

І “Сатана справляє бал”
З усіх чортів юрбою,
І “люди гинуть за метал”, –
Ц е ж в с е н а д К о л и м о ю!!

Во славу сталінських програм, –
П о с о т н і д у ш
з а о д и н г р а м!

Якщо десь “гинуть за метал”,
То тільки по-бригадно!
Як “сатана справляє бал” –
То тільки ельдорадно,
Ось тут ось,
вліті
і в зимі, –
на золотій цій Колимі.

Але сказали б ви й самі,
Кремлівську взявши призму:
На в с е с о ю з н і й Колимі,
С к а р б н и ц і к о м у н і з м у.

Сам “сатана справляє бал”
З усіх чортів юрбою
І люди “гинуть за метал” –
Якраз над Колимою.

Чорти ж всі –
сталінські, руді,
І з орденами на груді.

V
Ой, Колима ж ти, Колима,
На лютій паралелі!
Утіха тут –
лиш смерть сама
В чортячій каруселі.

У грунті – вічна мерзлина
А в людях – злоба вічна!
Така вона,
така вона
Юдоль комуністична.

У грунті вічна мерзлина,
Навколо ж – варта вічна:
“собача”,
“вохрівська”,
“блатна”…
Така вона, така вона
Юдоль комуністична!

Вона на чортів, бач, метал –
На золото багата,
Тому “чорти” тут “правлять бал”
І брат мордує брата.

У сяйві сталінських програм
Несе свої закони:
Тут числять золото – на грам,
“Людішек” – на мільйони.

У сяйві марксових ідей
Совєтських олімпійців, –
Тут грам металу – “сто рублєй”,
А люди – по копійці!

Тому то їх на терезах
Не жалували судді, –
Щоб мили золото в сльозах,
Сами ж топились в бруді.

Тому то в вічних цих льодах
Людей без ліку й тратять:
Тут
миють золото в сльозах,
Серцями ж –
прірви гатять.

Тому во славу всіх програм
Комунівської ери
По сотні душ за один грам
Кладуть тут у кар’єри.

Тому, о, друже мій, тому
На клич цього закона
На цю жорстоку Колиму
Загнали і Антона.

Ой, Колима ж ти, Колима,
Тому ж то ти й “планета”,
Що в світі цілому нема
Хто б знав твої секрети.

VI
Антон вже може б і не жив,
Покинув цю “волинку”,
Вже може б голову зложив
За золоту пилинку,
Уже б з життя пішов давно,
Лишив би й золоте руно,
Уже би все покинув він, –

Так снився край йому один…

Серед страждань,
серед конань
Приходила година –
І снився край йому один,
Все снилась Україна,

Та незабутня
і одна,
Дитинства й сонця
сторона.

І він зривався, ніби птах,
Забутий карначами, –
У веселкових
дивних
снах
Втікав туди ночами, –

У сонцесяйну
мрію ту –
У ту Вітчизну
золоту.

А прокидавсь…
то тим і жив.
У серці
все її носив.

Ой, Колима ж ти, Колима!
Страшна ти й грізнотонна,
Та тої сили, брат, нема
У тебе, люта Колима,
Щ о б п о б і д и т ь А н т о н а.

VII
Зіходить сонце всім ураз
На всім меридіяні,
Та тільки ж інше це у вас,
А інше – в Магадані.

І ходить сонечко також
По кожній паралелі,
Та тільки ж інше це для вас,
А інше – в цій пустелі, –

В пустелі, де людей нема –
Хоч їх і мілійони! –
Лиш знеосібленість сама,
Шикована в колони.

А ті, що їх шикують так
І пхнуть багнетом в спину, –
Це лиш додаток до собак
Привчених “брать” людину, –

Це щось середнє межи псом
і гомо-сапієнс часом.

У грунті вічна мерзлина,
А в душах – злоба вічна,
“Собача”,
“Вохрівська”,
“ясна” –
(Отцівська тобто) – це ж в о н а,
Юдоль комуністична!

І це – доби єдиний план:
Так
від Кремля й по океан.

VIII
Цього
“разсудком нє обнять!
Аршіном – нє ізмеріть!”:
…ДАЛЬЛАГ…
…БАМЛАГ…
…СЄВЛАГ…
…КАРЛАГ…
…УСТЬЛАГ…
…МУРЛАГ…
…ПЕЧЛАГ…
…Г У Л А Г!!!.. –
По цілій еСеСеРі.

Ні, це
“разсудком нє обнять”!
“Аршіном – нє ізмеріть” –
Оцих от радісних понять
В комуністичній сфері;

Понять про те, як Труд отут
Зробився ж величавий!:
Став “дєлом честі”
і “гєройства”,
“Доблєсті”
і “Слави”! –

…СЄВЛАГ,
ДАЛЬЛАГ,
БАМЛАГ,
Г У Л А Г!!!..
По цілій еСеСеРі.
Цього
“разсудком нє абнять”,
“Аршіном – нє ізмєріть”!

І всих оцих “твердинь труда”
Попробував
Антон Біда.
І тих “фаланг”,
і тих колон, –
Всього попробував Антон.

І “баланди-бурди”
й кошар, –
Всього попробував шахтар.

Усе пройшов він –
“Крим” і “Рим”,
“Залізні труби”,
смерть і дим,
Скорбут,
відчай,
ганьбу
і тиф
У всіх “труда твердинях” тих,
Багнети варти,
зуби псів,
І зуби сталінських дротів,
Льодові карцери
й палки,
І емведівські п’ястуки,
І матюки,
брудні плювки,
І власних сліз гірких
річки…
Усе пройшов Антон Біда
В тім “царстві волі і Труда”,
У тих оазах золотих,
в фалангах Ленінових тих
…ДАЛЬЛАГ…
…БАМЛАГ…
…СЄВЛАГ…
…КАРЛАГ…
…УСТЬЛАГ…
…МУРЛАГ…
…ПЕЧЛАГ…
…Г У Л А Г!!!..
І ще… І ще… І ще ось “ЛАГ”! –
На всій землі цих повно благ
І навіть в атмосфері.

Цього
“разсудком нє обнять”,
“Аршіном – нє ізмеріть!”

І всіх оцих “твердинь труда”
Покуштував
Антон Біда.

ІХ
На Колимі він злото мив.
На Чекунді – каміння бив.
В Караганді – вугілля рив.
На Зеї – будував він БАМ…
Ах, це був шик, скажу я вам!

О, славний БАМ!
О, грізний БАМ!
Числа немає тим рабам,
Що замість шпал лягли при дні
У цій от вічній мерзлині!

І не гримлять про те пісні!
І не стримлять хрести,
о, ні!

Нема імен,
немає дат
І ані пікнув лавреат.

О, комунальний віршопис!
Ти смачно п’єш
і м’яко спиш,
А от уздріти б тебе там,
Де в’ється БАМ
по черепам,
Отам –
отам –
при самім дні,
У мертвій
вічній
мерзлині.

Ну, словом, серед тих усіх,
Що ти за них тепер їси
Свій лавреатний білий хліб,
Між
“п е р е м і щ е н и х о с і б”.

О, славний БАМ!
О, грізний БАМ!
Числа немає тим рабам,
Що від Охотська по Байкал
Лягли в провалля замість шпал,
У глибині,
При самім дні
У цій от вічній мерзлині.

І все для того був той шик,
Щоби з усього
Вийшов пшик!

Ура, ура вождю вождів
За пшик
від тих
усіх
трудів!

Але Біду і БАМ мого
Не зміг на шпалу взяти.

Благословила так його,
Вмиравши, бідна Мати.
І він –
ані горить в вогні,
Ні гине в вічній мерзлині.

Х
Уже б він може і не жив,
Урвав би лямку грізну,
Уже б він може і лишив
Цей світ соціялізму,

Вже може би покинув він…
Так снився край йому один.

Серед страждань,
серед конань
Приходила хвилина –
І снився край йому один,
Все снилась Україна.

Така усміхнена
й сумна,
Дитинства й сонця сторона.

І він зривався, ніби птах,
Забутий карначами, –
У веселкових дивних снах
Втікав туди ночами,

І біг крізь тундри,
лід
і сніг, –
І біг без пам’яти,
і біг…

І через цей незбувний сон
Не міг умерти наш Антон.

Ішов через вогонь і дим.
І падав…
І вставав завжди.

ХІ
І золото на Колимі
Він мив з товаришами:
Методи ті ж
і ті ж самі
З костями
братські ями.

На тій
на вічній
цілині –
У тій
у вічній
мерзлині
Рабам отим числа нема,
Що їх забрала Колима

За золоте оте “руно” –
По сотні
за одне зерно!

Нема числа отим рабам,
Що тут знайшли могилу
По сотні душ за один грам –
Грам! –
Золотого пилу.

І так ускрізь.
І так ускрізь.
Ускрізь по тих оазах,
Де будувавсь соціялізм
Із карцерами разом.

Отак він будувався скрізь
Ціною мук
і людських сліз.

І все для того був той шик,
Щоби з усього
в и й ш о в п ш и к.

ХІІ
Ускрізь Антон добра хлиснув,
Тягнувши лямку вічну;
Зате ж і грамоту здобув,
Сказать, академічну.

Здобув він “грамоту” не ту,
Що мають лавреати, –
“С о в є т с ь к у п о л і т г р а м о т у”,

Отак її от звати.

Ту політграмоту гірку,
Що її пишуть на карку.

Ту політграмоту, о, сер,
Що тільки й є у еСеСеР.

Оту, найкращу в наші дні,
Що її пишуть на спині!

Він політграмоту пройшов:
Від самого початку,
Через Ульяновськ і Єжов,
І геть аж по Камчатку.

Пройшов від “а” до “зет” підряд, –
Отак від П’ятихатки,
Через Дзержинськ
і Сталінград,
І геть аж до Камчатки;

Та ще й Камчатку проминув,
Дійшов аж до Чукотки…
І “труд-армійця” чин здобув,
Ще й сталінські “обмотки”.

Аж поки “годі!” не прорік
І в тих “обмотках” не утік.

І далі жив вже без тії,
Ну, без тії,
як пак її, –
Він жив тепер, брати мої,
Зовсім
без “Конституції”.

ХІІІ
Пройшов Антон дощі й вітри,
І люті буревії.
Пройшов він славні табори
“Поправно трудовії”.

Але його там всі “орли”
Поправить так і не змогли.

Не допоміг і Магадан! –
Смішна з Біди людина! –
Все сниться бідний Ромодан,
Все сниться Україна.

Химерне серце у Біди!
Чудна з нього людина! –
Все сниться дім
і рідний дим, –
Все сниться Україна:

Блакитне небо,
степ і гай,
Тепло
і ніжність літа…
Той веселковий Рідний Край,
Як радість ще не жита, –

Де хоч і вимер ближчий рід,
Так залишивсь його нарід.

Тому душа й тремтить в Біди,
Тому і рветься він туди –
В воді не тоне він. В вогні
Не хоче загибати…

Благословила так його,
Вміравши,
рідна Мати.

І він іде по всій землі
Із тим благословенням.
Ніде не гине.
Взагалі
Пишається з імення:

“Біда
з бідою
на біді
бідою поганяє!” –
В Ухті,
Читі,
Караганді,
На Колимі,
на Чекунді
І – хто ще теє знає,

Де ще тягав єжовський гак
Совєтського діпіста,
Чи по-совєтські буде пк:
Лихого комуніста –

“Врага народа”, “шкідника”,
І “куркуля”, й “ухильника”,
“Фашиста”, “іста”, “буржуя”, –
Тих слів усих не втисну я!

Ну, словом, з милости “отца” –
“Пєрємєщонного ліца”.

Звичайно ж для добра ж його
Отак “пєрємєщонного”:

З країни розпачу і мук –
В Комуну осіянну!

Тобто, приміром, із Прилук –
В “фаланги” Магадану,

У концтабори Колими,
В утопію Печори!!.

О, тінь прославлених людьми,
Фурьє й Томаса Мора!

“Осанна!” – там кричали ми
У тих “фалангах” Колими,
Тій Мрії, здійсненій людьми,
Фурьє й Томаса Мора.

“Фаланги”
лєнінських часів!
Утопій здійснення
усіх!

Вершина думки й боротьби!

Не лиш чини і ранги, –
В с я ф і л о с о ф і я д о б и
В м і с т и л а с ь
в ц і “ф а л а н г и”! –

Один “аргат” – с т о душ веде!
Чи пак жене, як вчитель!
Він точно знає, “що” і “де”,
Він мовник і мислитель.

“Карнач” – професор людських прав
“Аргат” цей – за доцента.
“Стукач” – за експерта зіграв.
А пес – за асистента.

Велика річ – цей міт доби!
Велика річ!
Ще й більшу би!!.

О, тінь прославлених людьми,
Фурьє й Томаса Мора!

“Осанна!” – там кричали ми
У тих “фалангах” Колими,
Тій Мрії, здійсненій людьми,
Фурьє й Томаса Мора.

І теж у царстві тім труда
Кричав Антон,
кричав Біда.

XIV
Але Біда в “фалангах” тих
Не зволив загибати, –
Благословила так його,
Вмиравши, рідна Мати.

Де він не був,
куди не біг
Крізь смерть і жах таборний, –
Благословення він зберіг,
Як панцир непоборний.

І не горить він ні в вогні,
Ні гине в вічній мерзлині.

Ганяє він по всій землі
Та все звертає вліво,
Туди, де мруть “раби малі”,
Чи пак “живуть щасливо”.

В той край, що сниться так завжди…
Ну й що ж за чудасія!! –
Ніде
й ніразу ж ще Біді
Не снилася Росія!

Кружляє він по всій землі
Та все туди звертає,
Де мруть брати, “раби малі”
В далекім ріднім краї.

Туди,
де куриться гора
Наруги і страждання.
Туди,
де журиться сестра
Остання
в Ромодані…

Все хоче – Правда щоб була!
Щоб ця земля
н е т а к ц в і л а!
Все хоче здійснити свій сон…

Смішний Біда.
Смішний Антон.

Справляли всі його гуртом:
Палки і буревії,
І всі “фаланги” ті, з кнутом,
“Поправно трудовії”,

Справляли карцер
і тюрма,
“Орли” ж єжовські
зокрема.

Але –
ні тюрми, ні “орли”
П о п р а в и т ь
т а к і н е з м о г л и.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,00 out of 5)
Іван Багряний – Антон-Біда – Герой Труда (Розділ №6) вірш.