Дмитро Павличко – “У хмарах бозу, що висить, як грона…”

У хмарах бозу, що висить, як грона,
Над позолотою старих церков,
Є затишок один – зелений схов
Для крові, що палає, мов корона.

Ти там була, знадлива й безборонна,
І голову свою з важких заков
Я увільнив і в серці поборов
Безумство беркута й злобу дракона.

До тебе підійшов я без крила;
Що ж ти, знімівши в показній покорі,
В мені шукала – змія чи орла?!

Чому, пізнавши в збайдужілім зорі
Душі моєї пристрасті суворі,
Мене безумно й люто обняла?!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Дмитро Павличко – “У хмарах бозу, що висить, як грона…” вірш.