Вірш Тараса Шевченка – Сестрі

Минаючи убогі села
Понаддніпрянські невеселі,
Я думав: “Де ж я прихилюсь?
І де подінуся на світі?”
І сниться сон мені: дивлюсь,
В садочку, квітами повита,
На пригорі собі стоїть,
Неначе дівчина, хатина,
Дніпро геть-геть собі розкинувсь!
Сіяє батько та горить!
Дивлюсь, у темному садочку,
Під вишнею у холодочку,
Моя єдиная сестра!
Многострадалиця святая!
Неначе в раї, спочиває
Та з-за широкого Дніпра
Мене, небога, виглядає.
І їй здається – виринає
З-за хвилі човен, доплива…
І в хвилі човен порина.
“Мій братику! моя ти доле!”
І ми прокинулися. Ти…
На панщині, а я в неволі!..
Отак нам довелося йти
Ще змалечку колючу ниву!
Молися, сестро! будем живі,
То бог поможе перейти.

20 іюля [1859], Черкаси



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,50 out of 5)
Вірш Тараса Шевченка – Сестрі вірш.