Вірш Павла Тичини – Вітер

Не вітер – буря!
Трощить, ламає, з землі вириває…
За чорними хмарами
(з блиском! ударами!)
за чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук.
Котить. У землю врізає
(чи то місто, дорога, чи луг)
у землю плуг.
А на землі люди, звірі й сади,
а на землі боги і храми:
о пройди, пройди над нами,
розсуди!
Й були такі, що тікали
в печери, озера, ліси.
– Що ти за сило єси? –
питали.
І ніхто з них не радів, не співав.
(Огняного коня вітер гнав –
огняного коня –
в ночі -)
І тільки їх мертві, розплющені очі
відбили всю красу нового дня!
Очі.

1919



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5,00 out of 5)
Вірш Павла Тичини – Вітер вірш.