Тарас Шевченко – Дівичії ночі

Висушили карі очі
Дівичії ночі.
“Черниця Мар’яна”

Розплелася густа коса
Аж до пояса,
Розкрилися перси-гори,
Хвилі серед моря;
Засіяли карі очі,
Зорі серед ночі,
Білі руки простяглися –
Так би й обвилися
Кругом стану. І в подушку
Холодну впилися,
Та й заклякли, та й замерли,
З плачем рознялися.

“Нащо мені коса-краса,
Очі голубині,
Стан мій гнучий… коли нема
Вірної дружини,
Немає з ким полюбитись,
Серцем поділитись…
Серце моє! серце моє!
Тяжко тобі битись
Одинокому. З ким жити,
З ким, світе лукавий,
Скажи мені… Нащо мені
Тая слава… слава.
Я любить, я жити хочу
Серцем, не красою!
А мені ще й завидують,
Гордою і злою
Злії люди нарікають.
А того й не знають,
Що я в серці заховала…
Нехай нарікають,
Гріх їм буде… Боже милий,
Чому ти не хочеш
Укоротить свої темні,
Тяжкі мені ночі!..
Бо я вдень не одинока –
З полем розмовляю,
Розмовляю і недолю
В полі забуваю,
А вночі…” – та й оніміла,
Сльози полилися…
Білі руки простяглися,
В подушку впилися.

18 мая 1844,
СПБ


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Тарас Шевченко – Дівичії ночі вірш.