Земле моя, двоєдина в житті і загині,
сьома зоря уже від’ясніла у річці,
де на березовій дошці бог водяний
відпливає в минуле.
Божку, який ти слухняний воді спорожнілій,
який ти здрібнілий, що й сам себе котиш.
О, яка втіха в великості нашій!
Вищі за тебе, важчі за тебе,
бо угрузаєм не тільки в землю –
у власне тіло. І не перекотить вода нас,
не перемиє сумління…
Розчини вапно і збережи рухливість:
бо кам’яніє кістя, риплять суглоби, зростаються,
ніби злютовані, зуби…
Та ж за ними – язик і горло, залите ртуттю,-
хто ж її виспіва?
З кожної квітки витрушую овоч,
з кожного овоча – радість коротку,
а листям вистеляю дорогу в “добридень”,
і вирікаю камінь з холодної ночі,
і зазираю далі за себе…
А там, там… далеке поле… і заячий холодок…
А під ним сидить чеберяйчик…
Божку, чого ж ти такий дрібнющий,
так ніби хочеш запастись
в землю?
А він сидить, китичка на голові похитується,
ніби притакує
думку…
І тобі чується: “Та ми ж – уява,
витвір слова… то й
кістя не твердне; не заціплює зуби,
не солоніє сльоза…
так-так, так-так…”
Лише одне, нема кому відказати на
“добридень” – “добридень”…
– Здрастуй…-
А у відповідь простором якесь спотворене слово…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – Розорана могила 1. Пилок часу ліщина трусить на перелоги голубі, я загублюся, віднайдуся, як ніж в руці, сам у собі. Але, шукаючи, я втрачу те, що невтраченим […]...
- Павло Мовчан – Слідом за Продухвина в небі джерельно-блакитна на мить відчинилась, аби подививсь в безодняву далеч, у безмір неситу, куди наші душі відлинуть колись. Не страшно – бентежно, погідно, […]...
- Павло Мовчан – Не кличте нас з останнього порога Завчасно нас не кличте звідтіля, куди ведуть усі, усі дороги,- для нас ще запечатана земля, повітря ще закручується в горлі, для захвату легені ще тісні, […]...
- Вірш Василя Симоненка – “Земле рідна! Мозок мій світліє…” Земле рідна! Мозок мій світліє, І душа ніжнішою стає, Як твої сподіванки і мрії У життя вливаються моє. Я живу тобою і для тебе, Вийшов […]...
- Павло Мовчан – Бузина Березовий вітер, березовий дим, і березовий запах, і небо березове видко в пташиних накрапах, – насіння бісівське кружляє, звістує негоду, і гай гайвороний аж душу […]...
- Павло Мовчан – День запилення сосон Так довго тривав цей прояснений день, день зміщення часу, запилення сосон, який був можливий отут – більш ніде, день сонця й вітрів безголосих. І буйволи […]...
- Павло Мовчан – Сліди Вийшов – дорога гуляє сама по собі, перепочивши при ярій вербі, в землю пустивши мичку коріння, щоб запастися довгим терпінням. Глянув: дорога струмує піском, не […]...
- Павло Мовчан – Болить На відстані все неподільне і чисте… Золотоноша-хмара точить мед. Вже стало склом окапинясте листя і порохом сльозиться пташки лет. На відстані село площиниться поволі, і […]...
- Павло Мовчан – Борозна Полив’яно-струмно шляхи розлилися, по обрію щедро хтось поле засклив, а в ньому лиш жайвір дрібненький відбився та хмари, що з воску за ніч натекли. Спливала […]...
- Павло Мовчан – Обручі Ущільнюється час до чорноти на небі, – безвічне проступа у розсипах зірок… Я так віддаленів, мій Господи, від тебе, що всотувати треба у себе кожен […]...
- Марта Тарнавська – “В житті моєму теж був Бабин Яр…” В житті моєму теж був Бабин Яр: Ішли по вісім вулицею міста – діди, чоловіки, жінки і діти – і понад ними нісся дивний гул: […]...
- Павло Мовчан – “Мов на наріжнику святині…” Мов на наріжнику святині, стояв нетямкуватий сніг на камені – чекав хвилини, щоб впасти сатані до ніг. Його ніхто вже не підтрима, крил не підставить, […]...
- Павло Мовчан – Крапки у книзі життя В книзі життя переплутав ти, Боже, сторінку: замість четвертої п’яту поклав наперед. Серце діткливим стало настільки, що його ранить й метелика лет. Подмухи вітру його […]...
- Вірш Івана Франка – Земле моя Земле, моя всеплодющая мати, Сили, що в твоїй живе глибині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені! Дай теплоти, що розширює груди, Чистить […]...
- Павло Мовчан – “Я вас не викличу з нічого…” Я вас не викличу з нічого, не виплачу, не воскрешу: нема зворотної дороги. Там завмира підземний шум. Спільнопорушно, однобічно примари гнали їх в пітьму, у […]...
- Василь Стус – Присмеркові сутінки опали Присмеркові сутінки опали, сонну землю й душу оплели. Самоти згорьовані хорали геть мені дорогу замели. І куди не йду, куди не прагну – смерк сосновий […]...
- Павло Мовчан – В горах Агасі Айвазяну Вповзали в долину конопляні хмари, тягуче-повільно, неначе вві сні. І світ твердокорий робився примарним, і вітер ловили хрести кам’яні… І відстань у часі […]...
- Павло Мовчан – Лебедине Вже репались тугі плафони, Налляті світлом, соком стель, Застряло в горлі грамофона Хрипіння, як драглі, густе. В цей час подвоєні зірки В жаских потугах зачинали […]...
- Павло Глазовий – Знайшла винуватого У ларьочку продавщиця сидить біля бочки. Над віконечком об’явка в чотири рядочки: “ТЬОПЛЕ ПИВО СВЄЖИХ РАКОВ В ПРОДАЖЕ НИМАЄ”. – Хто це таке накарлякав? – […]...
- Павло Мовчан – “…Нема вороття… І там над водою…” …Нема вороття… І там над водою зоставив відбиток зі шкірою свій, колеса ж забрали дорогу з собою, згорнулася курява в жовтий сувій… І листя згорнулось, […]...
- Павло Мовчан – “Біля очей, на дотик пучки…” Біля очей, на дотик пучки, на довжину відлуння – ти… Пробач, що я мовчанням мучив, що тінь, мов каменя, котив. Тікав від тебе і від […]...
- Павло Мовчан – Благодать Світло на землю ллється без стриму, Божа поймає світ благодать. Янгол сідає сонячно-зримий, коники ніжно в травах сюрчать. Що нас окремить усіх, розлучає, хто нас […]...
- Павло Мовчан – На пасовиську Спалахує останнім соком зелень, так наче хоче очі задобрить облудним світлом, полиском сталевим, що іскравіє, міниться щомить. То бризне враз, то нагло відвологне, то пронесе […]...
- Павло Мовчан – Стукіт Криє затінком суничним літній ліс, струмує шелест: густіша… крок повільний уповільнює дорогу, що, стискаючись, все ширша… Підлітає вгору хата, аж за обрій зазирає, чи шляхи […]...
- Павло Мовчан – “Відлучена іменням та бажанням…” Відлучена іменням та бажанням бути іншою, чужою – від самої себе. Але в кутках свого єства лише себе й знаходиш і озираєшся, чи не впізнають […]...
- Павло Мовчан – Тіснота В березовім шемранні, в шерехах щедрого світу вчувалась широкість небесна на розмах крила, і зграйчасте сім’я, й пташки перелітні сніги крапкували потульні – теплом для […]...
- Павло Мовчан – Джерел тугі пружини Виштовхують пісок джерел тугі пружини, виштовхується соком з бростинок ранній цвіт, виштовхується все в космічну порожнину, і вивергнутий т и уже в наступну днину, аби […]...
- Павло Мовчан – Рівні погуки зозулі Голос зозулі, мов двері на вітрі, в темному лісі протяжно скрипить… Хто на порозі стоїть тогосвітнім і прочиняє: хить та хить-хить?.. Зайде і вийде. Вийде […]...
- Павло Мовчан – “Голос зозулі, мов двері на вітрі…” Голос зозулі, мов двері на вітрі, в темному лісі протяжно скрипить… Хто на порозі стоїть тогосвітнім і прочиняє: хить та хить-хить?.. Зайде і вийде. Вийде […]...
- Павло Мовчан – Це чарівне слово “завтра” Від звуків у небі лишаються смуги – вони так повільно за вітром летять… Ген – голуба туркіт, он – щебет вівсюги, а ген – на […]...
- Павло Мовчан – Камінець Як можна так жити далеко і певно, – на нас-бо чекають спокуси недремні: пиття-забуття, і життя захлинальне, і день безберегий, і ніч сповивальна, заснеш – […]...
- Павло Мовчан – “Дме вітер…” Дме вітер. І снігом сухим замітає сліди на снігу, і плоть бугилова гуде, як сопілка. То протяг навстіжний зі снігом припали до губ, щоб видмухать […]...
- Павло Мовчан – Спіщанілий час За дужки життя не виносив себе він ніколи, не думав про вічне, бо в ньому присутній завжди. За межами імені власного, ніби у полі, розмитий […]...
- Павло Мовчан – “Кульбабо пам’яті, таке зелене поле…” Кульбабо пам’яті, таке зелене поле, так широко, аж боляче мені. Мов ртуті стовп, піднявсь по губи голос, аби здмухнуть пушинки мовчазні. О земле, прорости! Переіржавиш […]...
- Павло Мовчан – “…І вустюки занозяться в зіниці…” …І вустюки занозяться в зіниці, суха солома очі розрива, занурюєшся в себе, як в криницю, де рідина застигла нежива. Не від щедрот природи, а від […]...
- Павло Мовчан – “Ой, наїхали семигоряни із-за семи гір…” Ой, наїхали семигоряни із-за семи гір, намостили гаті з м’яти до тебе у двір, вийди тишею із хати, забілій, мов сніг, твоя доля непочата стала […]...
- Павло Мовчан – Пограниччя Це все було. Було це все зі мною. Розмитий і задивлений водою, то я стояв на березі тоді, коли повітря шилося стрілою і вигуки лінали […]...
- Семенко Михайль – Кіно На задній лаві в кінотеатрі Поцілункувались міцно скрипка й піаніно. Він почув себе ніби на Татрах І розповідав Ванді про петербурзьку Ніну. Вандині очі пильно […]...
- Павло Мовчан – Зустріч Чому ти, пташино, тривожишся дарма? Ось зараз я рушу і тінь потягну. Збігають, мов креда з стіни, усі фарби з очей, і чути тривогу лише […]...
- Павло Мовчан – “Непроминальний світ не розчиняє двері…” Непроникальний світ не розчиняє двері: гну погляди прямі, б’ю пальці об граніт, лиш сухо шелестять дерева костопері, повітря нерухоме твердіє, наче лід… І костяна стіна […]...