Павло Мовчан – “Вже смеркла вода. І дерева глибокі…”

Схожі вірші:

1. Павло Мовчан – Вода (“При березі тихім вода пробігала…”) При березі тихім вода пробігала, у діток про літо купальне питала, а дітки, зрожевивши ніжками хвилю, до себе, мов кицьку, її приручили. І бігла вода […]...
2. Павло Мовчан – Вода (“Впотужнилась вода – уже й не перейнять…”) Впотужнилась вода – уже й не перейнять, припала до землі її важка печать. І змила кущ лози з мурахом на листку, пробігши в безліч ніг […]...
3. Павло Мовчан – На узліссі Відхилялось чисте небо – жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт. Дивно нам сьогодні зранку вряд продмухувать шибки […]...
4. Павло Мовчан – З висоти дерева (З циклу “Гоголівські читання”) Торішні трави впали на поліж, та вже зелений натяк на появу тепла – скорузлість протина, як ніж, і обіцяє спалахи буйнаві. […]...
5. Павло Мовчан – На захист дерева Щемить в душі та зрубана сосниця, кигиче їй бездомна синя птиця, прив’ялий запах вітру не втіша: болить душа! Сльоза не поспіша – прижурена ледь мерехтить […]...
6. Павло Мовчан – “Що ми знаємо про вічність…” Що ми знаємо про вічність чи про обшири чуттів? Дні змарновані потічні, а робочі дні – густі. Справді, з чого її солод і чому він […]...
7. Павло Мовчан – Єднає нас вода Повні змісту джерельного вкляклі дерева і сизі сніги ніздрюваті, від яснющої чіткості мружусь – зіниці болять. Як же витримать світ? (Бо для мене його забагато, […]...
8. Павло Мовчан – “Підступається захват до губ, як вода…” Підступається захват до губ, як вода, вилітає вільхівкою вигук з гнізда. Відлітаючи, тане. Хитальне крило нагортає хвилясто на обрій тепло. Огортає проміння тонким сповиттям, видихається […]...
9. Павло Мовчан – “Вода спалахнута не гасне…” Вода спалахнута не гасне, узявшись золотим льодком, і чайка падає шугаста з-під неба зірваним листком. Овершки хмар жахтять пшенично, хо-ло-не-по-піл-на-льоту… І очі рве студінь кринична […]...
10. Павло Мовчан – Радість Світле небо завіяло очі мені сонячним сяєвом; птичі гомони міста, чому ви за мною вганяєте? Я ж по вулицях крочу, що врізались в глиняні гори, […]...
11. Павло Мовчан – “Від доторку руки вода стає шовкова…” Від доторку руки вода стає шовкова, і ти, мов пух, летиш із губ, моя любове! А навперейми я, мов світ, з усіх сторін. Суничини грудей, […]...
12. Павло Мовчан – Сон Лягав у спокої – прокинувсь у тривозі… І той вогонь, що тіло п’ятнував, палив нутро… Я на щоці чув сльози… Напевне, плакав, а чому – […]...
13. Павло Мовчан – Борозна Полив’яно-струмно шляхи розлилися, по обрію щедро хтось поле засклив, а в ньому лиш жайвір дрібненький відбився та хмари, що з воску за ніч натекли. Спливала […]...
14. Павло Мовчан – Моє вікно Моє вікно. Перекреслене рамами. Обплетене вітами яблунь, обліплене листям. Воно з шматками блакиті склом облите. На ньому, мов шаблі, танцюють блискавки дзвінколезі. Йому належить через […]...
15. Павло Мовчан – Листопад Мідь тоншає, шерхльована вітрами, широкий звук летить над головами, що ледве й чуть, як цвяхи золоті пришпилюють розковзані путі – гаснуть в покорі крила прозорі… […]...
16. Павло Мовчан – “Обганяє хмара хмару…” Обганяє хмара хмару, куриться літак, мов дріт, в надра вигаслого жару, щоб поволеньки згоріть… Шовкопрядний дощ тихенько точить лощені листки… Біль такий, ніби обценьки з […]...
17. Павло Мовчан – Край плеса Темні пасмуги вітру рябили ріку і до берега йшли – очерет хилитався, і ритмічно, як подих, на рівнім піску і твій час, і ти сам […]...
18. Оксана Лятуринська – На озера на глибокі * * * На озера на глибокі залюбки виходить лебідь, а орел ширяє в небі, а орлу подружить сокіл. Із країн південно-синіх, із країн лише […]...
19. Павло Мовчан – Зустріч Чому ти, пташино, тривожишся дарма? Ось зараз я рушу і тінь потягну. Збігають, мов креда з стіни, усі фарби з очей, і чути тривогу лише […]...
20. Павло Мовчан – Попід Боюсь повіки розімкнуть, бо мене очі зрадять… Багно, калюжі, каламуть… розковзяна осіння путь попід колгоспним садом… А далі звивіз та гробки і глинище розмокле, де […]...
21. Павло Мовчан – Контрасти Тут Бог пройшов на білому біліше… Так ніби дмухав, а не йшов поволі… І бачення було у нього інше: широке, кругове, по видноколі… а я […]...
22. Павло Мовчан – Метушливці Не знайти чого шукали в лусковинні віддзеркалень: д е с ь, як висохла роса, щ о с ь, як звук у небесах, і к о […]...
23. Павло Мовчан – Світлотінь Обличчям віддзеркалюючи хмари, стояла ти, і свічки недогарок в руці світивсь – і капав парафін, і безшелесно простирадла стін до тебе нахилялись, щоб сповить… Повіки […]...
24. Павло Мовчан – “У попелі білім, в руйновищах білого царства…” У попелі білім, в руйновищах білого царства, немов погорільці, дерева зчорнілі стоять, і п’яний іде, по черзі вітається: “Здрастє”, – частуючи щедро книшами дерева підряд. […]...
25. Павло Мовчан – Диптих про Лесю Українку 1. Біля хворого С. Мержинського Тане кружальце обличчя… Хай собі ходить, хто ходить боком попід дверима. Дух вогню однокрилий борсається в оливі. Де воно? Що […]...
26. Павло Мовчан – Окремішність Все в світі спільне… спільний час… Я ж маю лише голос особистий… Нічого не привласнив про запас, лише тебе, любове, я примислив. І шепотів, і […]...
27. Павло Мовчан – Надмірна світлість Надмірна світлість вже така далека, що можна лиш уявою сягнуть. Крильми виказує спалахнутий лелека неблизь небесну і криничну путь. Безсмертник при вустах тримає промінь, ворсинки […]...
28. Павло Мовчан – З двох боків (“Затримуйте зором прозорість повітря…”) Затримуйте зором прозорість повітря і прозелень крони: примарна тривалість ошукує нас, в природі немає, немає повторень, все суще на світі, геть все видозмінює час. Кохана, […]...
29. Павло Мовчан – Липнева ніч Клейка липнева ніч. І темрява липуча, і куряви сувій солодкістю набряк. І світло із вікна брудне, ніби онуча, ворушиться, напнувшись опукло на будяк. А там, […]...
30. Павло Мовчан – Вітчизни дим Ще тягне звідти димом ятруватим, хоч ні багаття, ні вогню – нема… Хоч ні кола, ані двора, ні хати, – глухе повітря, а земля німа… […]...
31. Микола Вінграновський – Дерева Коли ви, як зелені волейболісти, Перекидаєте місяць вночі одне одному над собою, Над містами і над країнами, – Я думаю, що ви збожеволіли, І мені […]...
32. Павло Мовчан – Взаємне віддзеркалення Тебе я всюди, світло, бачив летючим, ніжним та гарячим. У шибку ночі лунко стукав, порізавши об неї руки. Ти ж, розгубивши пір’я біле, від мене […]...
33. Павло Мовчан – “Відкривши тихенько повітряні двері…” Відкривши тихенько повітряні двері і звузивши очі, я в світло вступив: літали ромашки легкі, білопері, сталився на вітрові сонячний спис. Вступало у згоду з блакитним […]...
34. Павло Мовчан – В горах Агасі Айвазяну Вповзали в долину конопляні хмари, тягуче-повільно, неначе вві сні. І світ твердокорий робився примарним, і вітер ловили хрести кам’яні… І відстань у часі […]...
35. Павло Мовчан – “Не виглиблю нічого, не дізнаю…” Не виглиблю нічого, не дізнаю, чому душа журливою буває, коли ані причини, ні знаку, ти раптом ніби став на скрізняку, і тягне вітром з чотирьох […]...
36. Павло Мовчан – “Від листопаду вседенного…” Від листопаду вседенного, від неба надто голубого, від яблука – така студінь, що, наче кригу, власну тінь б’єш закаблуком – і дзвенить… Яка холоне жовта […]...
37. Павло Мовчан – Згадати слово Був смуток в повітрі за чимось утраченим чистим, підводивсь туман, щоб звестись на весь зріст, і весело грали музики троїсті, і пучками жар розгрібав цимбаліст. […]...
38. Павло Мовчан – “Промкнулося світло і впало на світле – ясне…” Промкнулося світло і впало на світле – ясне, а зверху осоння яріло зелене; зітхання злетіло, засвічене днем, немовби душа відлетіла від мене. Цей день промине… […]...
39. Павло Мовчан – Обручі Ущільнюється час до чорноти на небі, – безвічне проступа у розсипах зірок… Я так віддаленів, мій Господи, від тебе, що всотувати треба у себе кожен […]...
40. Павло Мовчан – Слово блаженного Прохора з глибини серця Изсыпану же бывшу попелу, и ту абие преложися в соль. Києво-Печерський патерик З лободи роблю хліб і лебедником звуся, обертаю і попіл мирянам на сіль, […]...