Павло Мовчан – Відлуння (“Йдуть дощі неситі…”)📚 вірш

Йдуть дощі неситі на сніги нечисті,
не згадаю гадки і не змислю мислі.
Збавлене чи збуте,
стерте чи забуте,
березень минувся чи прожився лютий?
Зменшується білість, чорнота зростає,
крапелини спілі віття угинають –
стончуються пучки, і долоні в’януть –
падають додолу персні олов’яні,
котяться поволі по землі похилій…
І княпіє ворон на Савур-могилі…
Він, струсивши сльоту, мов під крила горне
білі латки снігу в свою пам’ять чорну…
Видко йому, видко пляму на подині:
чорноту відбитка, згадку про людину.
Не згадає гадки і не змислить мислі:
відкіля ця латка? хто у землю втиснув?
Що ні дощ не змиє, ні сніги не збілять –
крізь ріллю рахманну виступає сіллю.
Ворон не згадає. Пригадає простір,
бо в його огромі не вщухає постріл.

(1 votes, average: 5,00 out of 5)

Схожі вірші:

Микола Луків – Ідуть і йдуть у Києві дощі Ідуть і йдуть у Києві дощі. Намокли парасольки і плащі. Пливе на річку схожий тротуар, – Ані зірок, ні сонця із-за хмар. Майдани, парки, вулиці, […]...

Павло Мовчан – Відлуння (“Відлуння нам плач обертають у сміх…”) Відлуння нам плач обертають у сміх, окресливши звуком глибокість доріг. У товщах води, де вода проростає, перлини скруглілі відлуння ховають. Завжди у прислузі, завжди в […]...

Павло Мовчан – З циклу “Відлуння війни” 1. На півдорозі зупинивсь. І озираюсь на прожите: там всі обличчя запеклись і погляди сердиті… А поруч – літо: при воді танцюють сині бабки… Не […]...

Павло Мовчан – Тіснота В березовім шемранні, в шерехах щедрого світу вчувалась широкість небесна на розмах крила, і зграйчасте сім’я, й пташки перелітні сніги крапкували потульні – теплом для […]...

Павло Мовчан – “Посланче осені, день многодарний…” Посланче осені, день многодарний, з просині дивишся поглядом карим: в річці глибокій світиться свічка, в нурти відкривши браму відвічну. Там у глибинах нижу кілечка – […]...

Леся Українка – “Ось вони йдуть. Корогва у них має…” Ось вони йдуть. Корогва у них має, наче вогонь. Наче дим наступає, сива юрба. Сунуть лави тісні, чутно – співають “про волю пісні”. “Смело, друзья!” […]...

Павло Мовчан – Передвесняне Сирітство простору, в якому ворон кряче, ділилось гострими крильми навпіл, неначе від того додавалося тепла усій землі, де сутінь залягла, змаливши все, розмивши обрис лісу, […]...

Руданський Степан – Не згадаю гадки Не згадаю гадки, Не змислю я мислі!.. Як чорнії хмари, Чорні думи звисли! Порадь, мати, що діяти, Ой чи жити, чи вмирати? Порадь, моя мати! […]...

Павло Мовчан – Земля і сніг О білість! Тебе забагато! Це надмір для зору – і все не ввібрать. І чим відшкодуються змушені втрати – живучим струмком а чи летом пера? […]...

Павло Мовчан – Безмежжя Понаджений прихильністю снігів, ошуканий, спонукуватий криком, він відчував себе рівновеликим безмежності, відбитій в люстрах днів. Слід залишав і думав: наповічно, але вода ішла йому навстрічно, […]...

Павло Мовчан – “Біло-рожеве на синьому тане…” Біло-рожеве на синьому тане і розмиває віт чорноту. Вростки айви, мов розтулені рани, у забутті п’ятикутно цвітуть. Рани весняні бджоли лікують, біль замовляючи гудом своїм. […]...

Павло Мовчан – “Сніг кучерявивсь, скручувавсь в спіралі…” Сніг кучерявивсь, скручувавсь в спіралі, наждачив слух до шерехту в дуплі; і дерева, загострені, мов палі, повитикались виклично з землі… Яка безглуздість, мов труди Сізіфа, […]...

Павло Мовчан – З далеких літ дитячих Жовтільниця цвіте попід старим парканом, за ним – замшілий дім. Він має повно літ. Мов крапля, у вікні цвіте прегречна панна, вона перебира губами бузу […]...

Олекси Стефановича – Крізь смерть Їм північні вітри гудуть, Їм сніги замітають путь, А вони ідуть без упину, А вони без спочину йдуть. Їм шати залляла кров, На шмати – […]...

Павло Мовчан – Звертання до снігу Ой, чистоти не вберегти, що мені очі ріже… Крізь подих снуйся і лети, крізь вушко голки, сніже… І білизна твоя ясна відтінює скорботу; бринить, бринить […]...

О панно Інно – Павло Тичина О панно Інно, панно Інно! Я сам. Вікно. Сніги… Сестру я Вашу так любив – Дитинно, злотоцінно. Любив? Давно. Цвіли луги… О панно Інно, панно […]...

Павло Мовчан – Осінній пейзаж з вороном Дощик-шепотун, поторкаючи листя, викрапував думку про вічне та тлінне, про те, що і небо від давності трісло, що все проминуще, лиш хмари постійні. Заслухані в […]...

Микола Луків – Весняні дощі Пам’яті Володимира Сосюри Голубі опівнічні дощі, Оповите туманами місто. У під’їздах – ніде ні душі, З-поміж хмар переблискує місяць. А дощі плюскотять, плюскотять, По асфальту […]...

Михайло Григорів – Відлуння чекань Літає мороз знімілих кораблів Хто покликав себе до сповідника?...

Дмитро Павличко – “В блакитному дощі…” В блакитному дощі Під злотом блискавок Пучки як прохачі Обійми як замок У пазусі вода Електрика в воді В руці тремка звізда Дівочої груді Будь […]...

Павло Мовчан – Савур-могила На циферблаті час ганяє люто стріли, і сиплеться пісок з пощерблених трибків, і вороння летить крізь простір прогорілий, летить на сто сторін, на тисячу віків. […]...

Володимир Сосюра – Ой сніги мої, сніги Ой сніги мої, сніги срібні та пухнасті, наче все, що навкруги, потонуло в щасті. Діаманти, де не глянь, скрізь переді мною розкидає осіянь щедрою рукою. […]...

Богдан Лепкий – Не питайте мене Не питайте мене, Як я в світі живу: Шура-бура гуде, Я весельцем гребу. Не питайте, як? В моїм мозку гадки – Йдуть осінні дощі, А […]...

Павло Мовчан – Звідтіля Висловлюю дихання власне у мові, усе видихаю, що в груди ввібрав; голчасті морози, сніги паперові, щіткасте повітря і спалахи трав. Життя видихаю, але затинаюсь, коли […]...

Павло Мовчан – “Упрозтяж полотно… Стоять сніги високі…” Упрозтяж полотно… Стоять сніги високі… Цей колір доброти благовістив нам спокій, і далеч об’явилась жаданим відкриттям, що й прочитати можна приховане життя. Не зовнішньо-позірне, а […]...

Павло Мовчан – Вододіл Стають далекими, найдальшими… незримими… Та й чи були вони, чи називались зимами! З гори котились комельгом, розтанули сніги мої, йменовані літами… Я скручував паперу білі […]...

Павло Мовчан – “Росте трава, доповнюючи нас…” Росте трава, доповнюючи нас ласкавістю, прихильністю земною, стоїть трава, все знаючи про час, рівняючи непам’ять прямизною… Запліднена літаючим насінням, споріднена, як дух з животворінням, вона […]...

Павло Мовчан – Бузина Березовий вітер, березовий дим, і березовий запах, і небо березове видко в пташиних накрапах, – насіння бісівське кружляє, звістує негоду, і гай гайвороний аж душу […]...

Павло Мовчан – “Місце те передбачалось…” Місце те передбачалось аби утвердилась твоя вага тілесна що відокремлюється від повітря і падає щодня на землю і болем вишукує місце аби пристосувати її до […]...

Павло Мовчан – Біля ставка Одмучена холодна ніжність води в осмерклому ставку. Померхлий камінь, мов наріжник, зануривсь в куряву сипку. Ой не смути мойого серця сухим знесиленим стеблом. Присохлий усміх […]...

Павло Мовчан – Ницість Врешті розжився і маєш всього подостатку: неміч, залисину, латку на тілі на згадку, жменю гвіздків і одну неприбиту мостину, вісім кутків, щоб замкнути пташину. Впертий […]...

Павло Мовчан – Під новорічну ніч (спогад) Сіллю снігів осіда каламуть піднебесна, зменшилась в зрості постать самотня в степу. Ворон крилом прагне білість снігів перекреслить, чорно маха – обтина за стропою стропу… […]...

Павло Мовчан – “Хвилю тепла перемацує глиця…” Хвилю тепла перемацує глиця, лінію дня вимальовує птиця, п’яний метелик квітку шука і залишає пилок на руках. Жовтий пилок на знекровленім тілі, там, де всі […]...

Павло Мовчан – Дубовий листок на снігу Залатано пам’ять, мов драну сорочку, сніги зарівняли всі дати-рубці, і, ніби люстерко, торішній листочок ти міцно затис у своїм кулаці. А в ньому окрайчик весни […]...

Павло Мовчан – “Від листопаду вседенного…” Від листопаду вседенного, від неба надто голубого, від яблука – така студінь, що, наче кригу, власну тінь б’єш закаблуком – і дзвенить… Яка холоне жовта […]...

Павло Мовчан – Надвечір’я Напоєна вогнем, насичена паланням, зависла над селом підхмарена блакить, поширшала, мов звук, вечірня мить зростання: женеться вгору тінь – її не зупинить. І збільшена бджола […]...

Максим Рильський – В буденщині процвілій і прокислій Style=”text-align: center;”>В буденщині процвілій і прокислій, У поросі неправди і пліток Ви сяєте, як очі блискавок, Передчуття грози буйної – мислі. Темніє небо. Чути дальній […]...

Павло Мовчан – Ревнощі Мур саморослий непомітно загнався високо в блакить, аби закрити сонце літнє і нас навіки порізнить… За ним зосталися дерева… Попереду ж – чорнів гудрон… Труба […]...

Павло Мовчан – Традиційне Мов птичий заплідок – жовток утягую у себе. І дух, і сміх, і рух, і крок, і біль твій – в цямри ребер. Краду з […]...

Павло Мовчан – Занурення Пітьмаву безодню промацував промінь далекий, щоб виявить в ній таємницю буття. Біліли димами по гніздах лелеки, і прагли дерева земного злиття. А промінь ішов змійовими […]...