Майстер опудал, облудал пташиних,
втиснувши в очі дві горошини,
ти підіймаєш крила на кпини,
їх підпираючи на патичини.
В птичому царстві застиглого лету
що ти відтворюєш – власні прикмети?
Власні жадання втілюєш в пір’я,
множачи, збільшуєш лахмів скарбів’я:
кані, куріпки, крячки, синиці,
небо збідніле – страчені птиці…
Вилущив з пір’я душі крилаті:
форма спустошена, суть – дуплувата.
Слово всихає в кожному йменні,
в кожному горлі – звуки священні,
втрачено з небом птичі сполуки,
рух ув’язнили пожадливі руки.
Прагнув привласнити простір в очницях –
в формі увічнив спустошені птиці,
в слово ввібгав, але літери блякнуть,
сходять, зникають лету ознаки…
Вільному – воля, тобі ж – владування,
не присмолити до стелі літання,
не розімкнути свого кружеляння.
З крапки у небі лет розпочався,
крапкою канув у позачасся.
Крапка – шротинка, куля – краплинка,
лине все далі душі порошинка…
В майстра опудал нова морока:
як присмолити танучі роки?
Сохне підошва, трухне підлога,
меншає відстань від ніг до порога.
Збільшилось пір’я – білі замети,
в кожнім опудалі – смерті прикмети…
Вікна всі – навстіж, долу – полиці:
падають, падають влучені птиці;
грузнеш по горло, тонучи в пір’ї,
чути: регоче сова в надвечір’ї…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – Марії Примаченко Виростає кричма слово, наче півень на тину, і лякає лунко знову гомінку самотину. Перекинься карим зглядом через хмизяні дими, весняну веселість саду в розкіш літа […]...
- Павло Мовчан – “Життя благовісне, звеличене смертю…” Життя благовісне, звеличене смертю, у слові у кожному – кисню ковток; найменша піщинка тобою всещертна, обтяжений гнеться к землі колосок. Життя відшароване звуком і змістом […]...
- Павло Мовчан – Зима поета Пам’яті П. Тичини Відчиняються двері: білих птиць білий вир; в тебе птиці сидять на руках і на віях; білопташшя ув очі тобі хтось навіяв, – […]...
- Павло Мовчан – “Прийшла ти до мене, пречиста любове…” Прийшла ти до мене, пречиста любове, і вирвала з вуст моїх з коренем слово, і подихом горло порожнє спалила, гукнути – нема кого, мовкнуть – […]...
- Павло Мовчан – На старому порозі У сутемках я слухав власні кроки – горбатий шлях щомиті підстрибав, в підошви жбухав порохом глибоким, немов відбитки руху добирав. І храпко розчахнулись хатні двері, […]...
- Павло Мовчан – “Дощ окремішно йшов, ворушилось окремішно віття…” Стороною дощик іде… Українська народна пісня Дощ окремішно йшов, ворушилось окремішно віття, відшаровувавсь слух і перетинка тоншала в вусі, мов лушпиння – смішок, поторкаючи губи, […]...
- Павло Мовчан – Посівання Падав камінчик по опадах з неба, простір світився снігами крізь тебе, поле безплідне бігло з-під ніг, щоб розповзтись на повісмо доріг. Нащо ти носиш зернину […]...
- Павло Мовчан – Полеміст Іван Вишенський – О горкое твое панство! О окаянная твоя роскош! О бедное твое весиле! Іван Вишенський Яко наг, яко благ перед вами – навстіжний, від зуроків […]...
- Павло Мовчан – Вагався дощ 1. До кого, пташко, жалібно квилиш? – я перехожий випадково гаєм: хто спуститься, обізветься з узвиш? Кого ти кличеш? – І сама не знаєш… А […]...
- Павло Глазовий – Мами не заміниш І таких, на жаль великий, носить ще земля: Утекла від тата мама, кинула маля. Довелось женитись тату в зрілі вже літа. – Ну як тобі […]...
- Павло Мовчан – Протиріччя Вскую печальна єси, душе моя? Вскую смущаєши мя? Із повчання Володимира Мономаха Єдність, єдиний, єдність, єдине… Сутність твоя неділима, людино. Глина потульна, просякнута духом, вічне […]...
- Павло Мовчан – Розчинені вікна Ненатлий дух часу, усепоїдучий, розлущивши серце, облуду лишив, корогву зелену пустив на онучі і камінь, як попіл, роз-поро-шив… Зостались у мізкові обриси літа, і слово […]...
- Павло Мовчан – Біля Дніпра – Пет-ре! Іва-не! Ма-рі-є! – По складах переносимо власні ймення на той бік, де іскри святкують свою нетривалість, блукаючий дим назустріч підводиться тихо, високе полум’я, […]...
- Павло Мовчан – Осереддя Ні мислю пройняти, ні словом отямить байдужості дня, що крізь тебе тече. Весь світ у тобі зав’язався шляхами, і ти – його центр! Його вісь […]...
- Павло Мовчан – Рішучість Довгі крила – з очерету – розгортаються до лету: птах, що імені не має, із покою вилітає. Я візьму до рук стрілу, колись роблену з […]...
- Павло Мовчан – “Цей мох – на двох…” Цей мох – на двох; куди не глянеш, стоїть притомний літ весняний, хоч до весни – гай-гай!.. колись… З беріз ми соку напились, все ходим […]...
- Павло Мовчан – “Сніг кучерявивсь, скручувавсь в спіралі…” Сніг кучерявивсь, скручувавсь в спіралі, наждачив слух до шерехту в дуплі; і дерева, загострені, мов палі, повитикались виклично з землі… Яка безглуздість, мов труди Сізіфа, […]...
- Павло Мовчан – Одного весняного дня Віщове дерево гуде дрімотно зранку, розхильчасті гілки щось креслять нечітке, і пада тінь від них на стіл, на чаю склянку, де солодко тремтять березові листки. […]...
- Павло Мовчан – “Кожного дня шукаю-відшукую…” Кожного дня шукаю-відшукую форму для дерева, форму для квітки: крона роздмухана вітром, бджілка запліднює квітку. Те і не те джерело, що виходить з-під кореня. Слово […]...
- Павло Мовчан – Не розплющуй очей Тугішає звук, наче плід, в надвечір’я, густішає зеленню втишений луг, з розгорнутих крил обсипається пір’я, – його перейма запорошений слух. Був лет у півнеба шумкий, […]...
- Іван Багряний – Рідна мова М о в о р і д н а! Колискова Материнська ніжна мово! Мово сили й простоти, – Гей, яка ж прекрасна Ти! Перше слово […]...
- Павло Мовчан – Величання води Грунтуймо собі ніч, бо йде вода висока. Окличники сурмлять в зелену бугилу, і ручі конюхи вже білять коням боки, і так, без поводів, пускають їх […]...
- Микола Вінграновський – Води із очерету хлюпавиця Води із очерету хлюпавиця, І місяця над очеретом ріг, Дніпро, і сад, і сонна блискавиця, Та неба сонь, та синя сонь доріг… Я не поквапився. […]...
- Павло Мовчан – “Мов на наріжнику святині…” Мов на наріжнику святині, стояв нетямкуватий сніг на камені – чекав хвилини, щоб впасти сатані до ніг. Його ніхто вже не підтрима, крил не підставить, […]...
- Павло Мовчан – Лебедине Вже репались тугі плафони, Налляті світлом, соком стель, Застряло в горлі грамофона Хрипіння, як драглі, густе. В цей час подвоєні зірки В жаских потугах зачинали […]...
- Павло Мовчан – “За солодом у роті часто…” За солодом у роті часто ятриться гостро гіркота, зі світлом ходить тінь довгаста – знімає полум’я з гнота. Позмінно: надбаність – утрата, постійний борг, мінливий […]...
- Павло Мовчан – Прірва часу Подвійний образ птиці на воді вколихував настояну тривогу. Саморухливі хмари молоді читалися, як послання від Бога… І синь як сон… нурлива глибина, повітрокрилі бабки носять […]...
- Павло Мовчан – Камінець Як можна так жити далеко і певно, – на нас-бо чекають спокуси недремні: пиття-забуття, і життя захлинальне, і день безберегий, і ніч сповивальна, заснеш – […]...
- Павло Мовчан – Відлуння (“Йдуть дощі неситі…”) Йдуть дощі неситі на сніги нечисті, не згадаю гадки і не змислю мислі. Збавлене чи збуте, стерте чи забуте, березень минувся чи прожився лютий? Зменшується […]...
- Павло Мовчан – “Біля груби так святково…” Біля груби так святково вип’єш чай і будеш знов переважувати слово, що вимірює любов. Треба руки нам зігріти, не сполохавши вогонь, й наректи словами літа, […]...
- Павло Мовчан – “Незайманосте днів, зцілющосте майбутня…” Незайманосте днів, зцілющосте майбутня, розпорошусь і я, мов грудочка землі… Якщо хтось буде жить, то буду й я присутній краплиною в струмку, сажинкою в золі… […]...
- Антонич Богдан-Ігор – До нас! Каштани в ранок сивий, попелястий шуміли над твоїм вікном. Ти встав, щоб далі ткати, далі прясти турбот, пісень та мрій фантом. (Каштани наче прапори хвилясті). […]...
- Павло Мовчан – Вітчизни дим Ще тягне звідти димом ятруватим, хоч ні багаття, ні вогню – нема… Хоч ні кола, ані двора, ні хати, – глухе повітря, а земля німа… […]...
- Іван Франко – “Ось спить дитя, невинний ангел чистий…” Ось спить дитя, невинний ангел чистий. Смієсь у сні – се ангел з ним іграє… Сплакне у сні – се ангел, в облак млистий Розплившися, […]...
- Павло Мовчан – Слово В форму слова твого перелито жадання, скажеш “яблуко” – вмить заопуклиться плід, сік на пучках проступить лише з дотикання, тінь пообіч застигне кружальцем, як лід. […]...
- Павло Мовчан – Болить На відстані все неподільне і чисте… Золотоноша-хмара точить мед. Вже стало склом окапинясте листя і порохом сльозиться пташки лет. На відстані село площиниться поволі, і […]...
- Микола Хвильовий – “Битими шляхами, побитими…” Битими шляхами, побитими …буряк рясно поле вкрив… рипіли вози, гарби – йшли: час вів. Співали пісні голосно, а на розі висвистував димар. Далечінь вабила, вигравала […]...
- Павло Мовчан – Спіщанілий час За дужки життя не виносив себе він ніколи, не думав про вічне, бо в ньому присутній завжди. За межами імені власного, ніби у полі, розмитий […]...
- Павло Мовчан – “Прорізався промінь і даль розпечатав…” Прорізався промінь і даль розпечатав: кругліють на пагорбі сірі ягнята, і стежка невмітно повзе до воріт, де вічність спинилась, притишивши хід… Вкрива забуття імена тимчасові, […]...
- Павло Мовчан – Досвід Нерв пам’яті, оголений літами, вже занімів, і біль давно ущух; і пагорб часу, мов замет, розтанув, розмив сліди щоденних завірюх… Що ти вчинив за дні […]...