Мов птичий заплідок – жовток утягую у себе.
І дух, і сміх, і рух, і крок,
і біль твій – в цямри ребер.
Краду з очей я світла мить – зашпилюю, мов голку,
у своє серце – хай дзвенить, гуляє хай осколком.
І непритомна моя плоть, і стислось “я” у крапку
так, наче сотворили її лише на згадку…
І непомітний у юрмі, так, наче кимсь забутий,
мовчу, бо звуки всі німі, на язиці – отрута…
Штовхають, топчуть, мелють, труть
і шарпають на клоччя…
Лише осяде каламуть – знов сяєш непороччям.
І риска світла у тобі, немов сталева голка…
Мовчи, не рухайсь – світлий біль
роздвоїть губи зойком…
Не рухайся, не розчиняйсь, не променись, не треба…
До краплі іскорки стискайсь, до зникнення у небі…
Пітьма… Розплющусь – і нема
нікого… Сам як палець.
Лиш голка голку перейма і серце мені жалить.
І вже нашпилений на біль
(на грудях крапля крові)
кружляєш в небі голубім,
а тінь же – нерухома.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – “Голка-латалка шкіру латає…” Голка-латалка шкіру латає, при бликунцеві ненька співає… Що ж то за голос, що за слова? Голка горбата, нитка крива. Доля ж моя – наче дерево […]...
- Павло Мовчан – Біля Чорного моря Блакитну плівку вітер густо морщить, і пасмугами пишеться тепло на всій рухливій і незмінній площі, де не зчитать того, що відбуло… Бо ж від минувшини […]...
- Павло Мовчан – Відповідь Покликувач спраглий: чому все, для чого? Як нитка крізь голку, тяглася дорога крізь серце – і рвалась: вузли на вузлах… лиш дучка лишилась – гуде […]...
- Павло Мовчан – Не розплющуй очей Тугішає звук, наче плід, в надвечір’я, густішає зеленню втишений луг, з розгорнутих крил обсипається пір’я, – його перейма запорошений слух. Був лет у півнеба шумкий, […]...
- Павло Мовчан – Надра родові Ти – спогад сам собі і нагад про майбутнє. Знайшов ти жилу світла у надрах родових. І покоління всі в тобі людські присутні… Ти згорнутий […]...
- Павло Мовчан – “Година припливу до скроней шаленої крові…” Година припливу до скроней шаленої крові, година безглуздя, година конання з кохання, коли ти крізь серце пронизуєш голку метрову і кров витискаєш крізь рану під […]...
- Павло Мовчан – Пісня Ой пошила ненька Мені кошуленьку, Як біль, білу, як біль, білу, Як папір, тоненьку. Смужечка черлена На грудях у мене Палахкоче, палахкоче, Мов листок на […]...
- Павло Мовчан – “Соловейку маленький…” (З циклу “Золоті ключі”) – Соловейку маленький, чом твій голос тоненький? – А тому, що ніч така, як безодня – глибока. Та мій голос без […]...
- Павло Мовчан – “За що мені щедроти цього світу…” За що мені щедроти цього світу: білющий сніг, і сонця парусець, і шовку шум, що вкутав верховіття, і різьблений на сріблі бур’янець? Чим відплачу? Є […]...
- Павло Мовчан – Питання Мово убога в устах недоріки – тільки й спроможен сказати “люблю”… Сніг дотліває, піняться ріки, хвилі прозорі горблять ріллю. Світла, ой світла в очах невимовність: […]...
- Павло Мовчан – Віддзеркалення (“Мій відбиток, наче гальку…”) Мій відбиток, наче гальку, дошліфовує вода, і виплутується чайка, бо зелена борода розпустилась за водою – в ній краснопери живуть. Чорні хмари наді мною – […]...
- Павло Мовчан – Листопад (триптих) 1. Ранок Ще червінь вітром не розмита, і дійсне в обрисах лежить, і золота галузка жита благословля біжучу мить. Зійшовши з самого вершечка стрімкого дерева […]...
- Павло Мовчан – Окремішність Все в світі спільне… спільний час… Я ж маю лише голос особистий… Нічого не привласнив про запас, лише тебе, любове, я примислив. І шепотів, і […]...
- Павло Мовчан – “Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє…” Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє, судомлячи гілки, розчахнута верба, і срібний літачок у небі ледве мріє, і ковза синя тінь по сонячних горбах. По сонячній […]...
- Павло Мовчан – Триптих почуття 1. В’язень в коханні, в солодкім стражданні, муки мої, як вино, втіходайні. Змішана пам’ять з духом весняним радість приносить та й несказанну! Світло блаженності, щедро […]...
- Павло Мовчан – Матірна осонь У надри снів, в незміряну глибінь так падаєм – аж хрускотіння чути, і колами розкручується сутінь, розносячи по тілу млосний біль. То – дзвін по […]...
- Павло Мовчан – “Болючішає зелень і блакить…” Болючішає зелень і блакить, і дзеркало зістаріле болить, хоч бачу, як струмує риса в ньому; твоє обличчя в струмі золотому вже не твоє, а натяк […]...
- Павло Мовчан – Хоч привід для надій Довірливо, розчулено, відкрито цвіте чебрець і розриває зір. Листок в губах, затиснутий, мов бритва, застерігає: літові не вір… Мов паузи у погляді – берези – […]...
- Павло Мовчан – “Вечірня мідь води лункої…” Вечірня мідь води лункої повітря плющила тверде, і хвилями мінився колір – на золоте і молоде. І чайка з кратера блакиті випурхувала камінцем, повітря тріскалось […]...
- Герасим’юк Василь – Посипав з хвої світлий пил Посипав з хвої світлий пил. А зір – замало. І ріща із останніх сил мені палало. Я миттю переплив ріку і пісню млосну. А ти […]...
- Павло Мовчан – Тінь Все глибше входить в землю спека, і ширша подих, що не крок. І пада тінь моя далека по той бік річки на пісок. Угору золото […]...
- Павло Мовчан – Вічна основа (З циклу “Вишивки”) Ти вишита була на полотні… Коли ж угору руки підіймала, тріщала заполоч – махала ти мені, а я був тінню – рухавсь […]...
- Павло Мовчан – Втілення болю В подорожню вічність, куди думка лине, але назад ніколи не верта, перетікають тільки порожнини і зостається праху вагота… Горщок розсипавсь, та ідея форми висить в […]...
- Павло Мовчан – “Оце нам на розкіш і луг, при лузі вільшина…” Оце нам на розкіш і луг, при лузі вільшина, і голка води, і тепла горошина. Оце нам на наше обшир’я зрожевлені яблука сміху, і слово, […]...
- Павло Мовчан – На латці – латка (З циклу “Відлуння війни”) І випив простір голос твій – тепер шукай себе самого: хоч видихайсь, хоч занімій, одна надія лиш – на кого? Подесьбіч […]...
- Павло Мовчан – Крапки у книзі життя В книзі життя переплутав ти, Боже, сторінку: замість четвертої п’яту поклав наперед. Серце діткливим стало настільки, що його ранить й метелика лет. Подмухи вітру його […]...
- Сингаївський Микола – На роду написано Вже так судилось на віку, Так, мабуть, зроду повелося: Ми чашу випили гірку, Не все омріяне збулося. У злиднях, наче в реп’яхах, Жили в надіях […]...
- Павло Мовчан – “Ця тиша – наче плач дитячий серед ночі…” Ця тиша, – наче плач дитячий серед ночі: спалахує, горить, підчорнена вогнем, і лускається скло – хтось голосно регоче, упавши, замовка – створіння кам’яне… І […]...
- Павло Мовчан – Спроба міри Від роздолля біль під серцем: леле, що за глибина! Синь-блакить черпав наперстком, щоб добутися до дна. Та блакиті прибувало, хоч росла щодня жага, пив захлинно […]...
- Павло Мовчан – “Вуста, переповнені подихом, мовкнуть…” Вуста, переповнені подихом, мовкнуть, бо сонячна нитка пронизує бік, і кров витискає зіржавілу голку, що ходить по жилах цілісінький вік. Снується та нитка від вчора […]...
- Павло Мовчан – Осереддя Ні мислю пройняти, ні словом отямить байдужості дня, що крізь тебе тече. Весь світ у тобі зав’язався шляхами, і ти – його центр! Його вісь […]...
- Павло Мовчан – “Від роздалля біль під серцем…” Від роздалля біль під серцем: леле, що за глибина! Синь-блакить черпав наперстком, щоб добутися до дна. Та блакиті прибувало, хоч росла щодня жага; пив захлинно […]...
- Павло Мовчан – Рафаель. Мадонна Конестабіле (З циклу “Музейні експонати”) Художнику Володимиру Пасивенку В мушлі лона твого зав’язалась перлина, ой не зрань її світлом, що гостро тече, і, губами стискаючи світлу […]...
- Павло Мовчан – “Кожного ранку будить синиця…” Кожного ранку будить синиця стукотом в шибку – зараз встаю… Знову потовщало жовтої глиці – сосни засипали стежку мою. Мимо проходять чорні дерева, трісне раптово […]...
- Павло Мовчан – Сорочка Розповзається сніг і сорочка торочиться знизу, і розмокла рука семипало стискає клубок, голка в губи вп’ялась – хутко нитку пронизуй, щоб востаннє зробить металевий ковток… […]...
- Павло Мовчан – “Серпневий запах кропу й лободи…” Серпневий запах кропу й лободи мене будив, як нашатир, від сплячки: ввіходив в очі смутком синій дим, калину тлила родова гарячка… Немовби досі був у […]...
- Павло Мовчан – “Прибились сплесками, прихлюпалися гулом…” Прибились сплесками, прихлюпалися гулом, обезтілесніли, легенькі, мов відлунок, лягли в ногах повільненько, заснули далекі ночі, ночі проминулі… Тріщить вогонь, нічна фуркоче прядка, кругліє яблуком на […]...
- Павло Мовчан – Втеча Бралось за північ. Вулиця спала. Листя, розтерте на порох, куріло. Світло в вітрині хололо, мов смалець, глянув – наозирці шибка летіла. Разом зі свистом голос […]...
- Павло Мовчан – “Посланче осені, день многодарний…” Посланче осені, день многодарний, з просині дивишся поглядом карим: в річці глибокій світиться свічка, в нурти відкривши браму відвічну. Там у глибинах нижу кілечка – […]...
- Павло Мовчан – Під новорічну ніч (спогад) Сіллю снігів осіда каламуть піднебесна, зменшилась в зрості постать самотня в степу. Ворон крилом прагне білість снігів перекреслить, чорно маха – обтина за стропою стропу… […]...