Все висохло, все одмінилось в глину.
Улігся порох літній на стежині.
У камінців посохли корінці,
сухий ручай запікся на щоці.
І тінь руда, мов курявна ганчірка,
волочиться онучею з узгірка.
Все вижухло, аж навіть погляд в’яне…
Колись тут, кажуть, був намет султана.
Його сушив тоді, напевно, нуд,
як і мене, самітного, отут,
де стала швидко потертю трава
і глина заніміла нежива…
Побачив тріщину у себе на долонях –
крізь них вже видно ягоди червоні:
шипшина хижа кіби розпустила –
чиє вона вночі терзала тіло?
І заболіли, защеміли рани,
бо в тім кущі я упізнав султана.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – “Сотворивши себе, кущ шипшини завмер на узвишші…” Сотворивши себе, кущ шипшини завмер на узвишші, хвиля думки біжить і ледь-ледь повітря колише, перед зором струмує відміряний вічністю час, що своїм проминанням споріднює зело […]...
- Павло Мовчан – “Я сам собі тісний…” Я сам собі тісний. Словам моїм так тісно, як сонцю в зворохоблених очах. Як в тріщину на древнім обеліску мурашки заповзають, так в мене входять […]...
- Павло Мовчан – З глини ліплені Ти маєш можливість ще й раною стать. І діткнута плоть язиками багать достойно знесе усі муки високі… Та поки у камені іскри ще сплять, хутчій […]...
- Павло Мовчан – Осіння пам’ять Запорошене око сльоза омиває, схолонають ліси, і листочок листка доганяє, і повзуча трава завмирає, наїживши спину, щоб ухутрити плечі тобі соболино. Ніби іскра – папір […]...
- Павло Мовчан – Розгорнути книгу Книгу життя розігни, бо промкнулась трава крізь окладень і рядок голосний, мов струмок, ниже літер розсаду. Ось над урвищем хмар уривається громом хвилина, в очі […]...
- Павло Мовчан – “Я берег побачив на спаді туману…” Я берег побачив на спаді туману, зозулю почув, що кувала свій жаль, відчув, як поволеньки літечко тане, збагнув, як поволі снується печаль. Я поклик почув, […]...
- Павло Мовчан – Розкопки Під терасами моря їх чекали руїни і скіфське минуле, широчезнії східці, врізані в чорний граніт, і череп’я вождів, що жили у минулім, що жили для […]...
- Павло Мовчан – Перетинаючи Сірію Де той ряд послідовних віків, що історик собі шикував на догоду, щоб, добувши колону з-під шару пісків, домальовувать карту народу! У копальнях повітря не менше […]...
- Павло Мовчан – “Росте трава, доповнюючи нас…” Росте трава, доповнюючи нас ласкавістю, прихильністю земною, стоїть трава, все знаючи про час, рівняючи непам’ять прямизною… Запліднена літаючим насінням, споріднена, як дух з животворінням, вона […]...
- Павло Мовчан – Протиріччя Вскую печальна єси, душе моя? Вскую смущаєши мя? Із повчання Володимира Мономаха Єдність, єдиний, єдність, єдине… Сутність твоя неділима, людино. Глина потульна, просякнута духом, вічне […]...
- Павло Мовчан – Заміс …Знову копаємо в глинищі глину. Жили солом’яні зв’яжуть заміс… – Хата для кого? – Буде для сина…- В колію грузне вантажений віз. Глина мастка обжовтила […]...
- Павло Мовчан – “Поєдную з безмежністю буденність…” Поєдную з безмежністю буденність, з незримим рухом вітру – сталість гір, тепло хвилясте – з поглядом зеленим, з блакиттю неба – глибину сузір. Слова твої […]...
- Павло Мовчан – Борозна Полив’яно-струмно шляхи розлилися, по обрію щедро хтось поле засклив, а в ньому лиш жайвір дрібненький відбився та хмари, що з воску за ніч натекли. Спливала […]...
- Павло Мовчан – Стежина Стежина та витка Лягла у далі сині… А горщик молока нашепче щось дитині. Допоки донесе, травиченьку напоїть і розповість усе квіткам про тихе поле. Там […]...
- Павло Мовчан – “Світе мій, як це просто, майже буденно…” Світе мій, як це просто, майже буденно – земля під кущами затвердла від тісноти давно, певність під спиною маєш і рукавом зеленим очі свої закриваєш, […]...
- Павло Мовчан – “Шляхів нікому неналежність…” Шляхів нікому неналежність, очей навстіжна жагота: обмежить обрієм безмежність, щоб розпізнать свої літа. Вгадавши мітку на відтинку, душа мандруюча спішить допити через соломинку солодку мить, […]...
- Павло Мовчан – З циклу “Натура” 1. Голос лісу Затамувавши подих, увійшов, стіну розсунув, тишу розпечатав – і лопнуло повітря, наче шовк, нараз відкривши темряву горбату. Сочився дим крізь тріщину в […]...
- Павло Мовчан – “Сосновий шум, дрімливий, колихливий…” А я у гай ходила… П. Тичина Сосновий шум, дрімливий, колихливий, мов запевняв: хто слуха, той щасливий, бо нуриться свідомість у глибінь, де, мов листок, […]...
- Павло Мовчан – Холодна тиша вечорова Виснажується день, забарвлюється тиша, крізь глицю швидко дише – колише павука в розірваній мережці, і полум’я зника в зотлілій головешці. Взялося холодком скуйовджене волосся, відлуння […]...
- Павло Мовчан – “Трава вереснева прощально-зелена…” Трава вереснева прощально зелена, і коник, немов з потойбіччя, сюрчить, і дзеркало ставу черленим-черлене за листям кленовим летить і летить. І вітру гребінка, широка, щербата, […]...
- Павло Мовчан – “Залізною брамою брязнуло місто…” Залізною брамою брязнуло місто, і простір у очі зайшов, наче дим… Спахає з-під повсті травичка гоїсто, та смутки за втраченим вигоїть чим? І бачиш крізь […]...
- Павло Мовчан – Через ліс З оленкою в руці сидів я на узліссі: метелики цвіли, снувала мурашва, світилася трава, і промені навскісні, лунаючи, ішли крізь чисті дерева. На вічній глибині, […]...
- Павло Мовчан – Я сам пройшов крізь себе Оманливий цей сніг біліє вже укотре? – Весна не за горою! – укотре я кажу? Одноманітне все й на білощі щедротне – сріблиночки в очах […]...
- Павло Мовчан – “Нервовий подих свідчив вічні злидні…” Нервовий подих свідчив вічні злидні… Він часто дихав – хату зігрівав, з якої світу білого не видно: навколо муром виросла трава. І тільки стежка спрагла […]...
- Павло Мовчан – На старий мотив Так сонячно-чисто, блакитно-прозоро, що хочеться зором весь світ увібрать. Рвонувся до сонця, та кореня промінь до болю тримав, не схотів відпускать. Бо сила земна і […]...
- Павло Мовчан – З косою по траву Росте трава, не знаючи чому, втішаючись єдино своїм зростом, пронозить камінь, виповза на мур, корінням маца перетлілі кості. Росте трава, не знаючи куди, на косогір […]...
- Павло Мовчан – “Наповнивсь сумир’ям, стлумивши жадання…” Наповнивсь сумир’ям, стлумивши жадання, побачив крізь полум’я обрій востаннє: він синьою ниткою хутко горів, і пустка творилась внизу та вгорі, і шлях западався у землю, […]...
- Павло Мовчан – Портрет Ван-Гога Смеркаються трави, весь день зеленивши повітря, кульбаби злітають угору, немов пухирці, скупою здається вечірня палітра: малиновий захід і луг в молоці. На спадкові віку життя […]...
- Павло Мовчан – Після дощу 1. На вітрові сад просвітлів і сплеснув раптово листками, немов після довгих дощів прийшов він нарешті до тями. І пам’ять збудилась зі сну і щось […]...
- Павло Мовчан – Кора Руками охопив, – а під корою сік. Під пальцями членується галуззя, Під пальцями і форма листяна, Під пальцями і шумовиння, Під пальцями і гнізда щебетливі. […]...
- Павло Мовчан – Сіль (З циклу “Відлуння війни”) Повноголоса, наче води, колись була, кохана, й ти; в очах світивсь широкий подив, вуста не знали гіркоти. Що ж сталось – […]...
- Павло Мовчан – Марія Ти – доле моя у країні живих. І пристання. Знемігся язик мій щомиті тебе покликать: для ймення твойого я випив повітря останнє, для з’яви тебе […]...
- Павло Мовчан – “…І вустюки занозяться в зіниці…” …І вустюки занозяться в зіниці, суха солома очі розрива, занурюєшся в себе, як в криницю, де рідина застигла нежива. Не від щедрот природи, а від […]...
- Павло Мовчан – В степу По хвилі зеленій пливе-виглибає ковчег для спасіння, і коршак у пошуках суші заточує лет, розмотана нитка сотається в небо від тіні, та слово благальне на […]...
- Павло Мовчан – “Срібна кров…” Зникає слово в тишині, і слід сріблястий гине; себе ти видихаєш щороку – не злічить тих близнюків, що шнуром прив’язані до спини, і кожен за […]...
- Павло Мовчан – “На пагорби, на вечір, на вітри…” На пагорби, на вечір, на вітри зір посила свій подив і відвертість: далеко – жить, далеко – йти з гори і небо на плечах нести […]...
- Павло Мовчан – “Підступається захват до губ, як вода…” Підступається захват до губ, як вода, вилітає вільхівкою вигук з гнізда. Відлітаючи, тане. Хитальне крило нагортає хвилясто на обрій тепло. Огортає проміння тонким сповиттям, видихається […]...
- Павло Мовчан – День запилення сосон Так довго тривав цей прояснений день, день зміщення часу, запилення сосон, який був можливий отут – більш ніде, день сонця й вітрів безголосих. І буйволи […]...
- Павло Мовчан – “Вбиваючи гвіздок у дошку тугом’язу…” Вбиваючи гвіздок у дошку тугом’язу, про вічне думав він: про камінь та метал, і зляканий гвіздок, немов хробак, пролазив крізь товщ вербових плахт, бо смертне […]...
- Павло Мовчан – “Іржавіють ключі від нашої господи…” Іржавіють ключі від нашої господи, де всі кутки злились у спільний день відходин, де черствіють шибки і струхлявілі сходи ведуть лише униз і трухлявіють вниз. […]...