Ще вчора заглядав, як в сховок, до гнізда,
і бачив щілин шість, шість отворів жаждливих,
зозуля перелітна вже з голосу спада,
і зелен-світ постав сьогодні, наче диво…
Спустошилось гніздо, і ти немов збіднів,
бо ж до колишніх втрат щось нове додалося,
виходить, збагатів: додав до інших днів
і листя, пташенят і… все, що віднялося…
Та що тобі до тих арифметичних дій,
куди ти ластівок відклав на рахівниці?
І про гніздо забув, і виводку зрадів,
і упізнав себе в розширених зіницях…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – “Я вчора пив вино іржаве, як залізо…” Я вчора пив вино іржаве, як залізо, я з горя склянки дном собі вуста порізав, і розпустивши кров, в солодкому солоне ковтав залізо знов розверзисте, […]...
- Павло Мовчан – Втеча Бралось за північ. Вулиця спала. Листя, розтерте на порох, куріло. Світло в вітрині хололо, мов смалець, глянув – наозирці шибка летіла. Разом зі свистом голос […]...
- Павло Мовчан – “Час виснаживсь. Напевне, він знемігсь…” Час виснаживсь. Напевне, він знемігсь в мені, в тобі… І будь-яка тривалість огидна нам, як почорнілий сніг, що завалявсь на клумбі привокзальній. А простір ніби […]...
- Павло Мовчан – “Щось не збагну, чи поле стало меншим…” Щось не збагну, чи поле стало меншим, чи ліс далекий ближче підступивсь? Чи я не той! І вже отак не вперше: ступаю вгору – падаю […]...
- Павло Мовчан – “Дорого, доріженько з отчого краю…” Дорого, доріженько з отчого краю, завіяна снігом, що й сліду немає… Торохнеш бідою, зведешся стовпом, зітхнеш під п’ятою скрипучим мостом. Домівко далека в улогах снігів, […]...
- Павло Мовчан – Не кличте нас з останнього порога Завчасно нас не кличте звідтіля, куди ведуть усі, усі дороги,- для нас ще запечатана земля, повітря ще закручується в горлі, для захвату легені ще тісні, […]...
- Павло Мовчан – “Від доторків металу з тілом…” Від доторків металу з тілом вогонь спалахує у ранах, коріння болю вглиб вростає і обзивається воланням… Куди з наших облич дитячих виходить світлість і випромінюється […]...
- Павло Мовчан – “Серпневий запах кропу й лободи…” Серпневий запах кропу й лободи мене будив, як нашатир, від сплячки: ввіходив в очі смутком синій дим, калину тлила родова гарячка… Немовби досі був у […]...
- Павло Мовчан – Два дні Такі відмінні дні і кольором, і змістом: учора – далечінь прозоро-молода, сьогодні сам в собі, задмуханий до іскри, замуливсь білий день, мов пойняла вода. І […]...
- Руданський Степан – Іще вчора ізвечора Іще вчора ізвечора По заході сонця Поглядав я на улицю Край свого віконця. Поглядав я на улицю – Бучно було всюди, І мигали мимо вікон […]...
- Дмитро Загул – “Сьогодні я не той, що вчора…” Сьогодні я не той, що вчора, І ватра мрій – не та сама, Бо впала непрозора штора За тим, що було і вже нема. Моїх […]...
- Павло Мовчан – “В звоях снігу і я прочитав письмена…” В звоях снігу і я прочитав письмена: “Унеправджено світ, і скасовано час!”. Спала нагло з очей повстяна полена, і окресливсь повітря блакитний каркас. Ламле ворон […]...
- Павло Мовчан – “Сотворивши себе, кущ шипшини завмер на узвишші…” Сотворивши себе, кущ шипшини завмер на узвишші, хвиля думки біжить і ледь-ледь повітря колише, перед зором струмує відміряний вічністю час, що своїм проминанням споріднює зело […]...
- Павло Мовчан – Власний портрет у газеті (З циклу “Фотокартки”) (З циклу “Фотокартки”) В марнотах розуму, у пізнанні неситім так праглось осягти і все збагнуть, що й не помітив, як літа прожито, крізь шибку криги […]...
- Павло Мовчан – Зима поета Пам’яті П. Тичини Відчиняються двері: білих птиць білий вир; в тебе птиці сидять на руках і на віях; білопташшя ув очі тобі хтось навіяв, – […]...
- Павло Мовчан – “Нотується вся радість на листку…” Нотується вся радість на листку, а на чолі – журба печаттю Каїна. І пишеться все добре на піску, а все лихе карбується на камені. Все […]...
- Павло Мовчан – Вибір Ой світе, світоньку, чи ти мені наснився, а чи судився літнім, як бджолі? Я лугом брів і щедро заросився, на рукаві пилок, як на крилі… […]...
- Павло Мовчан – “Блажен, хто оддалік від гомінких турбот…” Блажен, хто оддалік від гомінких турбот… Горацій Блажен, хто оддалік від гомінких турбот не дбає про свій пай, кладе цілушку в рот і думає про […]...
- Павло Глазовий – Голова і шия Чоловік говорить жінці: – Пам’ятай мої слова, Що в розумному сімействі чоловік – то голова. – Ну, а я, виходить, шия? – жінка весело пита. […]...
- Павло Мовчан – “Ні змістом образу, ні висотою звуку…” Ні змістом образу, ні висотою звука тебе не визначить, не вичитать зі слів, кут розімкнути, розломивши руки, зір розчахнути широчінню днів… О про-сто-ро-бла-га-бла-ки-бо-лю-ча… самовагома… ніби […]...
- Павло Мовчан – Вільна душа Спонукувана ким і за чиїм велінням, ламаючи кістки, як шкаралущ насіння, проламуючи час, позбувшися томління, виламується з нас душа на облетіння. І облетівши скрізь, вертається, […]...
- Павло Мовчан – В стручкові гороху І занімів, немов прозрів нарешті, наваживсь зазирнути у прийдешнє, де все хистке, непевне, як вві сні: моє життя було чужим мені, бо я на мить […]...
- Павло Мовчан – По цей бік осені 1. Запевненням, хмільною спіллю лунає сюркіт від стерні – яке безмежжя для дозвілля, які медоточиві дні! Що навіть долі не картаю, не нарікаю, а живу […]...
- Павло Мовчан – “Чи відійшло, чи захололо…” Чи відійшло, чи захололо, чи проминуло? Ні, ніколи!.. Якийсь рубець, якась там згадка, що від випадку без порядку в тобі, якому ні початку, ні краю […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Кличу Ці слова схвильовані, ці слова неспокійні, грізні. Їддю часу опльовані, наче коні бичовані батогами, злітають пісні. Це тобі я складаю дань слів, динаміко суворих днів! […]...
- Павло Мовчан – Станси 1. Ще досить простору між сосон зсутенілих і тиші гострої, щоб зранить сонне тіло. Ще неба досить, щоб його зчорнить, ще так далеко та осудна […]...
- Павло Мовчан – Зайвина Звиваються лінії, сходяться в плями; твоє віддзеркалення в тебе ввійшло: злилися очима, зійшлися губами, та виявив зайвим щербате крило. У воду замислено довго дивився, неначе […]...
- Павло Мовчан – “То бите скло блищить на вербах, медом митих…” То бите скло блищить на вербах, медом митих, і намистини світла стікають з павутин. Не все ще, ні, не все тобою пережито: зостались довгі ночі […]...
- Павло Мовчан – Чати Виходить за межі неба, ніби виходить із себе хуга. Білі колони крушить і запорошує зір. Тягнуть гринджоли діти прямо на хатній гребінь, аби спуститись донизу, […]...
- Павло Мовчан – “В гіпс відлилося, захололо…” В гіпс відлилося, захололо минуле, що було – ніколи!.. Якийсь рубець, якась там згадка, що від випадку без порядку в тобі, якому ні початку, ні […]...
- Павло Мовчан – “Хуга виходить за межі неба…” Хуга виходить за межі неба, ніби виходить із себе. Білі колони крушить і запорошує зір. Тягнуть гринджоли діти прямо на хатній гребінь, аби, спустившись донизу, […]...
- Павло Мовчан – “З поля днів, уві сні, що наснився давно…” З поля днів, уві сні, що наснився давно, у халявах приносила мати зерно, і, роззувшись, струсивши його на рядно, по зернинці, мов дні, рахувала: – […]...
- Павло Мовчан – Тепло-холод І сніг, і дорога тобі вже не впомку, неначе й не ти замерзав тут колись. Лиш листя трухляве та трави пожовклі крижинками згадки давно затяглись. […]...
- Павло Мовчан – “Кожного дня шукаю-відшукую…” Кожного дня шукаю-відшукую форму для дерева, форму для квітки: крона роздмухана вітром, бджілка запліднює квітку. Те і не те джерело, що виходить з-під кореня. Слово […]...
- Павло Мовчан – “На снігу торішнє листя…” На снігу торішнє листя, насінина на снігу, сніг присів, немов прокиснув, стежку втоптану прогнув. Пойнялась водою крига – жовта тріщина навкіс, почалась така відлига, що […]...
- Павло Мовчан – Погляд на дерево Крізь вершечки дерев проступає щомиті чіткіше дорога, і співають багряно присипані листям півні. Що ж ти вичитать встиг із листка вогняного, коли він п’ятипало світився […]...
- Павло Мовчан – Нічний гість З губ знявши усміх, мов каблучку, він без потайності сказав, що вчора селезнем літав, та хтось в крило йому улучив – бо раптом рану показав… […]...
- Павло Мовчан – Золоті копальні На заході скарби золочені вогніють, їх щойно добули з копалень літніх днів; жарини ластівок, в повітрі безліч ліній прокресливши, згасають в осмерклій глибині. Скресають плями […]...
- Павло Мовчан – Болить На відстані все неподільне і чисте… Золотоноша-хмара точить мед. Вже стало склом окапинясте листя і порохом сльозиться пташки лет. На відстані село площиниться поволі, і […]...
- Павло Мовчан – Вітчизни дим Ще тягне звідти димом ятруватим, хоч ні багаття, ні вогню – нема… Хоч ні кола, ані двора, ні хати, – глухе повітря, а земля німа… […]...