АВТОРА “ТАНГО СМЕРТІ”,
ЯКИЙ ЗАГИНУВ У ЯНІВСЬКОМУ КОНЦТАБОРІ
Волохатий звук гобоя
ходить вперто за тобою,
та не тане віск у вухах,
хоч труба жарінням жбуха.
Крок вимірює хвилини,
в землю втоптує вуглини,
хилитається між стін,
як вагадло – гостра тінь…
Не відтвориш, не повториш
і не витрубиш той крик,
що запікся згустком крові,
припечатавши язик.
Галасливе марнославство,
тиха хтивість на смичку –
перебарвлюєте настрій,
та на душу хилитку.
Ох, навіщо всі ці звуки,
струни, здвоєні баси,
якщо ширші за розпуку
два дитячі голоси!
Сміх гармошки розсипався
на золочених губах,
раптом постріл ситим басом
спалахнув і не потах.
Раптом дзеркало повітря
потрощилося ущент:
віск гарячий – жовтий вітер
і рушничний інструмент.
Запечатався навічно
слух у пам’яті стільник –
в ньому ж тиша потойбічна,
що пекучіша за крик…
Ой, не хукайте у труби, –
не роздмухаєте слух,
для якого звуком згуби
шарудить найлегший пух.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – За картиною Едварда Мунка “Крик” Причаєна сама в собі, вода тамується і глибне; а там, де пройми голубів стримлять стеблини непохибно. В розривах хмар така блакить, що, мов забувши про […]...
- Павло Мовчан – “Над лугом птах диму маха…” Над лугом птах диму маха, перебарвлює трави, ширяє над ними, холоне над нами. Посизілі коні, як сльози, стоять в оболоні, плавкими медами з’єдалися наші долоні… […]...
- Павло Мовчан – “Вечірня мідь води лункої…” Вечірня мідь води лункої повітря плющила тверде, і хвилями мінився колір – на золоте і молоде. І чайка з кратера блакиті випурхувала камінцем, повітря тріскалось […]...
- Павло Мовчан – Біля залізничної колії Мелькочуть вагони, порожні, мов ночі, між ними проміжок все вужчим стає, укотре намарне розгледіти хочу чиє на обоччі обличчя… чиє? Миттєвий проміжок стира чорна пляма, […]...
- Павло Мовчан – Це чарівне слово “завтра” Від звуків у небі лишаються смуги – вони так повільно за вітром летять… Ген – голуба туркіт, он – щебет вівсюги, а ген – на […]...
- Павло Мовчан – “І, посміхаючись, мов танув…” І, посміхаючись, мов танув, і перетворювавсь у рух. І відкривав не вуха – рани, аби поглибити свій слух. І затверділе зверху тіло зчищав, мов кору. […]...
- Павло Мовчан – Вільна душа Спонукувана ким і за чиїм велінням, ламаючи кістки, як шкаралущ насіння, проламуючи час, позбувшися томління, виламується з нас душа на облетіння. І облетівши скрізь, вертається, […]...
- Павло Мовчан – Спасівка Вивертає вітер крону срібним сподом догори. У корінні сік холоне, медом виступа з кори. Камінь вивернувся сподом і обличчя оголив, капає смола з колоди, що […]...
- Дмитро Павличко – “Ми вийдем з тобою на листя опале…” Ми вийдем з тобою на листя опале, Де синє повітря, як сиві опали, Ми станем з тобою, як олень і ланя, Вслухатися в лісу бентежне […]...
- Павло Мовчан – “Не виглиблю нічого, не дізнаю…” Не виглиблю нічого, не дізнаю, чому душа журливою буває, коли ані причини, ні знаку, ти раптом ніби став на скрізняку, і тягне вітром з чотирьох […]...
- Павло Мовчан – Ти І рот мені судомою звело, повітря затверділо, наче скло, не видихнуть, ні слова проректи, заламувався погляд на кути. Оплавлений смолою, мов комаха, я пізнавав все […]...
- Павло Мовчан – Колискова Озираюся: день стертий з пам’яті… Чисто… І стискається тіло, і нуриться в ніч. Страх мов шашіль в тобі. Голос стиснувсь. Випрядається певність, світло котиться пріч. […]...
- Павло Мовчан – Болить На відстані все неподільне і чисте… Золотоноша-хмара точить мед. Вже стало склом окапинясте листя і порохом сльозиться пташки лет. На відстані село площиниться поволі, і […]...
- Павло Мовчан – Піднесення Обличчя небом налилось. Під пахвами – повітря струм. Спадають капці з ніг – і ось лечу: несе мене самум. Пух тополиний… Пух кульбаб… Пташині пера […]...
- Павло Мовчан – По-ступ Знов землю відчиняють грабарі – до глини прикрої вгрібаються лопати. Ізнову розпинають на горі необлітанну душечку крилату… Люд збайдужілий, під один кашкет підструганий, і на […]...
- Павло Мовчан – Розгорнути книгу Книгу життя розігни, бо промкнулась трава крізь окладень і рядок голосний, мов струмок, ниже літер розсаду. Ось над урвищем хмар уривається громом хвилина, в очі […]...
- Павло Мовчан – Перед дзеркалом Затримало б хоч ти, безпам’ятне свічадо, минаючу, співку, гірко-солодку радість. На аркуші води затримай хоч обличчя, хоч рамцями обмеж пустечу руйнівничу… Будинок, наче сніг, пойнявсь […]...
- Павло Мовчан – Впізнавання вогню Шумить вода на перекаті… Чиєсь обличчя при багатті, мов маска мідяна, блищить, і лиже пломінь язикатий суху вільшину – та тріщить… Я з відстані тихенько […]...
- Павло Мовчан – “Прощай, прости, моя химеро!..” Прощай, прости моя химеро! Солодкомовна, вітропера, що кублилась в моїй душі… За спиною стрільнули двері – лети, спіши на бариші… Я малював тебе росою, вологим […]...
- Павло Мовчан – Одного липневого дня Суниці я збирав на дні окопу, там наскрізь тишу стелюх-мох прошив, липневий вітер тихо, одностопо ходив ізбоку й глицю порошив. Про смерть ані півслова, ні […]...
- Павло Мовчан – Втеча Бралось за північ. Вулиця спала. Листя, розтерте на порох, куріло. Світло в вітрині хололо, мов смалець, глянув – наозирці шибка летіла. Разом зі свистом голос […]...
- Павло Мовчан – “Траву на довголіття зав’язав…” Траву на довголіття зав’язав в міцні колінця, пофарбував квітник духмянин жовтокрівцем, ще й викружав горнець я на гончарнім крузі, і промінець пустив по золотому прузі; […]...
- Павло Мовчан – Запитальне Мій падоньку, а як збагнуть вечірню неба каламуть? Про грона згусклого повітря яка нам розповість палітра? Яким пером або устами намалювать звичайний камінь, якщо я […]...
- Павло Мовчан – Стремління Я так тягнусь до тебе що стогін може лише мислитись наче криничка у лузі – не зауважений ніким сам у собі й для неба ти […]...
- Павло Мовчан – “Понаджені летять на теплівщину…” Понаджені летять на теплівщину, відмахуючи обрій хилиткий: і що не мах, то далі батьківщина, і що не птах, то крик на всі боки. І назирцем […]...
- Павло Мовчан – Подвійна експозиція Бентежачи тремтить з-поза повітря все снується і випинає слух дугою немов стосується це ще к о г о с ь в мені безособового але ні […]...
- Павло Мовчан – “Оце обличчя у вітрині…” Оце обличчя у вітрині належить не мені віднині… Хіба отой шарпак – то я? Обличчя скресло, зір зів’яв – в стручечку губ ні квасолини… Бо […]...
- Павло Мовчан – Мандрівник Цвьохкі, розхильчасті, щоденні сюди приходили вітри, де трухнув стовп і птах нужденний дививсь засмучено згори… як сох мотуз, сіріла стріха, як жовкла кістка на току, […]...
- Павло Мовчан – “Я лугом йду – назустріч вітер віє…” Я лугом йду – назустріч вітер віє, вбирає тіло всю його широкість, і грудка серця, звітрившись, маліє і тяжчає у грудях з кожним кроком. І […]...
- Павло Мовчан – Після перегляду фільму “Звичайний фашизм” Ніч велика, велика, велика! Прагну голос роздмухати криком, але бракне повітря мені. Задихаюсь в нічній німотні – гуконути нікого не можу – глухота подовкіл зловорожа. […]...
- Павло Мовчан – Радість Світле небо завіяло очі мені сонячним сяєвом; птичі гомони міста, чому ви за мною вганяєте? Я ж по вулицях крочу, що врізались в глиняні гори, […]...
- Павло Мовчан – Вода (“Впотужнилась вода – уже й не перейнять…”) Впотужнилась вода – уже й не перейнять, припала до землі її важка печать. І змила кущ лози з мурахом на листку, пробігши в безліч ніг […]...
- Павло Мовчан – Невідомий художник XVII ст (З циклу “Музейні експонати”) Вороття блудного сина Зменшилось поле, і ліс підступився далекий, ніби хтось вибрав з повітря блакить, мерхне в сокири крило, як в […]...
- Павло Мовчан – Золотий гребінець з Чортомлицького кургану Білі ребра дерев, чорнота стовбуриста, і пробоїни в кронах, щоб срібло цідить, – натекло холодів, аж повітря прокисло, лиш під віями в тебе осіла блакить. […]...
- Павло Мовчан – І сон розгадую вві сні Була подушка голками набита… Чи, може, спав в терновому вінку? І снилося: біжу високим житом, і вустюків в мені, як в гольнику… Я сам не […]...
- Павло Мовчан – “Твоє персидське око, мов графіт…” Твоє персидське око, мов графіт, розлінувало вицвілий вже світ. Від краплі меду враз задухмяніло, наче стільник, моє вощане тіло. Лик проступив нерукотворний… Спаса на полотні […]...
- Павло Мовчан – На тему “Козак Мамай” Пильнуй всякчасно браму вуст, бо слух піщаний слів неситий. Кричить Мамай, стікає вус, брова ламається сердито… – Кривоязикі брехуни! Гонителі свого сумління! Ви пасерби, а […]...
- Павло Мовчан – Осіннє рівнодення За ніч вродив звичайний камінь і, поторкаючи руками, гадав: на гніт чи на поріг? Та за іржавими трибками, що швидко крутяться віками, нічого угадать не […]...
- Павло Мовчан – “Дощ окремішно йшов, ворушилось окремішно віття…” Стороною дощик іде… Українська народна пісня Дощ окремішно йшов, ворушилось окремішно віття, відшаровувавсь слух і перетинка тоншала в вусі, мов лушпиння – смішок, поторкаючи губи, […]...
- Павло Мовчан – Не розплющуй очей Тугішає звук, наче плід, в надвечір’я, густішає зеленню втишений луг, з розгорнутих крил обсипається пір’я, – його перейма запорошений слух. Був лет у півнеба шумкий, […]...