Дощик-шепотун, поторкаючи листя,
викрапував думку про вічне та тлінне,
про те, що і небо від давності трісло,
що все проминуще, лиш хмари постійні.
Заслухані в мову його миротворчу,
дерева ронили жарке оперіння,
лиш ворон сидів на вершечку дозорчо:
на здобич чигав чи благав потопіння.
Він каркнув – немовби сучок розколовся:
чи води угледів, чи пустку пустельну?..
Текло через губи безмежне волосся,
лишаючи присмак набутий, пекельний.
І кожен себе відчував винуватцем,
мов злочин вчинив і згадав серед ночі,
і мулько було, і затісно в тій згадці,
немов зазирнуло сумління ув очі…
Цямровані ж очі дивились квадратно,
відбивши всю мряч і хмар опахала;
обвуглені губи – як слід від багаття –
про літо змарноване кругло кричали.
Але ж тільки й чути дощу шелестіння,
що товсто в три нитки з двох боків прядеться.
Все глибшають, вищають води осінні
і тиснуть на груди, стискаючи серце.
І світ – мов розмитий чи затканий в пряжу…
В руці кропива зеленіє облудно.
Повітря, неначе розведена сажа, –
лиш ворона й видко тепер звідусюди.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Вірш Ліни Костенко – Осінній день, осінній день, осінній! Осінній день, осінній день, осінній! О синій день, о синій день, о синій! Осанна осені, о сум! Осанна. Невже це осінь, осінь, о! – та […]...
- Павло Мовчан – Осінній вільшанський краєвид Зійшло, непам’яттю розмилось вчорашнє, літнє, нетривке, і пахолодь заповістилась, і покотилось упівсили на води, на гілля гінке, збезважене таке, легке. На ниви щедро спорожнілі, на […]...
- Павло Мовчан – Осінній день В блакитнім храмі дня, де все доцільно-чинне, небарвиться, линя оздоблення рослинне; і сиплеться тинька, і пада позолота, і пишнота зника, мов увійшла скорбота, – і […]...
- Павло Мовчан – “Не уломить тобі, ані додать ні дрібки…” Не уломить тобі, ані додать ні дрібки, минуле відійшло на відстань пам’ятань. Запрагну – ти стоїш лише на колих кліпки, але маліє час, як пам’ять […]...
- Леся Українка – “Осінній плач, осінній спів…” Осінній плач, осінній спів посеред літа золотого непереможно забринів із серця мого. Ох, то ж за те, що восени, сумного, млистого поранку, я раз невчасно […]...
- Павло Мовчан – Доцільність З доцільності світу, яку не збагнув подонині, вільшина порошить жовтавий пилок, доцільно біліє суха бадилина, а поряд пронозить шиласта зелина знекровлений снігом трухлявий листок. Димок […]...
- Богдан Лепкий – Осінній, сірий день Осінній, сірий день. Над лісом крячуть круки І вітер у корчах дивними голосами За літом плаче. З зимна терпнуть руки, Сміх, радість і життя мадрують […]...
- Павло Глазовий – Пейзаж Продає новий пейзаж на базарі Сава: По зеленому ставку жовтий лебідь плава. – Хто картину купить, хто? – покупців він кличе. Підійшов якийсь дідок і […]...
- Павло Мовчан – Віддзеркалення (“Мій відбиток, наче гальку…”) Мій відбиток, наче гальку, дошліфовує вода, і виплутується чайка, бо зелена борода розпустилась за водою – в ній краснопери живуть. Чорні хмари наді мною – […]...
- Дмитро Загул – Осінній шум Плюскоти річки і шелести гаю Тонуть прозоро в замислений вечір, Де чисто і ясно, неначе в нетечі, Горючі осінні ліси дотлівають. Плинуть хмаринки у течінь […]...
- Павло Мовчан – На райдузі по Україні Несуть дівчата просту хлібину, Рожевий хліб, на зорях спечений. Пахне всесвітом і руками жіночими. Пахне болем, думками Тараса, Пахне стріхою і дощами, Мій круглий хлібе, […]...
- Іван Франко – “Осінній вітре, що могучим стоном…” Осінній вітре, що могучим стоном Над лісом стогнеш, мов над сином мати, Що хмари люто гониш небосклоном, Мов хочеш зиму, сон і смерть прогнати; Що […]...
- Мозолевський Борис – Ніч у саду Ми в курені прокинулись вночі. Далекий вогник блимав на оборі. Кричали десь над Ніжином сичі, І небо в сад обтрушувало зорі. Я раптом зрозумів: ця […]...
- Павло Мовчан – Глибини Владар глибин, розгалузивши води й коріння, перевертає каміння, згладжує впадистий слід, сік підіймає угору, щоб визначить межі стремління, і замикає падінням політ… Пахнуть живицею пальці, […]...
- Павло Мовчан – Біля ставка Одмучена холодна ніжність води в осмерклому ставку. Померхлий камінь, мов наріжник, зануривсь в куряву сипку. Ой не смути мойого серця сухим знесиленим стеблом. Присохлий усміх […]...
- Павло Мовчан – Нічний гість З губ знявши усміх, мов каблучку, він без потайності сказав, що вчора селезнем літав, та хтось в крило йому улучив – бо раптом рану показав… […]...
- Павло Мовчан – А вже з тої криниченьки У тій криниці час стояв забутий, – води із неї вже ніхто не пив, у ній гніздилась чорнопера сутінь і падав стрімко тільки дощ сліпий. […]...
- Павло Мовчан – “Опізненим цвітом будяк прозвіщає про літо…” Опізненим цвітом будяк прозвіщає про літо, про те, що давно розпорошено вітром; зажди, це ж ти сам пороздмухував листя і хмари, як пух, розпустив волокнисті. […]...
- Павло Мовчан – Наприклад, дерево Дуб-небодержець взеленив повітря і наслухає, як кружеля земля на корені. Чи ж під стопою рухається й світ? І по слідах народжується камінь? …Ой ти, любий-перебірничку, […]...
- Павло Мовчан – “Самітне волоконце пропливло…” Самітне волоконце пропливло… Шпаклюють вікна – стережуть тепло. Заносять листя в хату на ночівлю, аби очам затишніше було. А в листі кругло світять падунці, і […]...
- Павло Мовчан – Життєва гора – Здрастуй, мовчання! – гору помацав рукою, – чом не минаєш мене стороною? Горо-затуло, з твоєї вершини дух оглядає світ соколино. Іскру викрешую із серцевини, […]...
- Павло Мовчан – “Сказав: “Ти на відстані” – відстанню стала…” Сказав: “Ти на відстані” – відстанню стала, і півень тебе не сягає вже криком, вже і дорога потовщала в палець, і слід затягло у глибини […]...
- Павло Мовчан – Батькові Проносячи шум, саморослі колони попарно ішли вздовж шляхів кругових… Ти слухав і вгору підносив долоні – вони ж підлітали не вище трави. Який же низенький… […]...
- Павло Мовчан – Світовид – збруцький ідол С. Пушику Вже голос розповивсь і воленьку святкує… Сягаючи тебе, стає мій клич відлунням. Ой скільки голосів кричало моїм горлом: – Волі! Хліба! Мамо! – […]...
- Павло Мовчан – Біля Дніпра – Пет-ре! Іва-не! Ма-рі-є! – По складах переносимо власні ймення на той бік, де іскри святкують свою нетривалість, блукаючий дим назустріч підводиться тихо, високе полум’я, […]...
- Семенко Михайль – Пейзаж Вечір охоплює далі неясні Гори окутує в сині серпанки Тони прозорі сухі і безстрасні Плинучий в сутінь спів колисанки. Над річкою легіт торкається скла В […]...
- Герасим’юк Василь – Старовинний пейзаж Спинився. Внизу ще шуміли роки навіжені… Немов у забуте століття зайшов і стоїш. Поблизу в тумані повільно бредуть прокажені. Дзвіночки про них сповіщають, сповільнюють вірш. […]...
- Павло Мовчан – Дно великої біди Все глибше входить ліс зазубринами в воду, і шелест листв’яний занурюється вглиб ріки, де залягли важкі скарби на споді, де схованку знайшли рухомі злитки риб. […]...
- Павло Мовчан – Зайвина Звиваються лінії, сходяться в плями; твоє віддзеркалення в тебе ввійшло: злилися очима, зійшлися губами, та виявив зайвим щербате крило. У воду замислено довго дивився, неначе […]...
- Павло Мовчан – Лінія уяви В розриві між хмарами судно з’являлось помарне: “Летючий голландець” – з безодні у безвість летів. Змістилась, напевне, і вісь планетарна, бо води звелися, мов мур, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Пейзаж з вікна Дивись: шумує день погожий, кипить зелена заметіль. В товстому дзбані варить рожі, аж піна бризкає звідтіль. Дуднить по шибах дощ цинобри, і скло відблискує, мов […]...
- Павло Мовчан – “На срібнім денці тишини…” На срібнім денці тишини лежали круглі зерна сміху, і навалились на тини химери реготливих віхол. Вже відсміялись, знемоглися… Дивились порожньо в шибки. А на заржавлених […]...
- Павло Мовчан – Спасівка Вивертає вітер крону срібним сподом догори. У корінні сік холоне, медом виступа з кори. Камінь вивернувся сподом і обличчя оголив, капає смола з колоди, що […]...
- Павло Мовчан – “У воду мінливу задивлений, в плинне…” У воду мінливу задивлений, в плинне у струм безупинний, в якім розчинивсь, нарешті збагнувши, що ти – крапелина, яка щохвилини струмує кудись… І спільно з […]...
- Павло Мовчан – Полинова сутінь Дише степ і теплом, і росою краплисто, і тоненький вітрець у обличчя свіжить – і темнішає сад, і злипається листя, і остання бджола в сонний […]...
- Павло Мовчан – Сторінки одного поля Пронизлива земля, роздряпана, як рана, на кожен штик лопати розпачливо кричить: гортаю поле я, бо прагну переглянуть, ким писане і як окличне слово “жить!”. До […]...
- Павло Мовчан – Слухаючи музику Максима Березовського 1. Приголомшливий промінь стрімко в темряву прорвавсь і, заливши, ніби кров’ю, очі світлом, раптом згас… Темрява – яка широка! Скільки натекло смоли? Западаєшся в неспокій, […]...
- Павло Мовчан – “Життя будується у плоті…” Життя будується у плоті, в думках росте, в словах мудріша, і кожен звук солодкий в роті щодня від захвату кругліша… Проте на все є своя […]...
- Павло Мовчан – При світлі сумління (Цикл) 1. Не виріс я, а переріс себе ж, і сам себе щоночі вже лякаюсь, бо руйнівна пітьма не знає меж і камінь міццю в плоть […]...
- Павло Мовчан – “Срібна кров…” Зникає слово в тишині, і слід сріблястий гине; себе ти видихаєш щороку – не злічить тих близнюків, що шнуром прив’язані до спини, і кожен за […]...