Павло Мовчан – “Малинові вершки беріз…”

Схожі вірші:

1. Павло Мовчан – “Блажен, хто оддалік від гомінких турбот…” Блажен, хто оддалік від гомінких турбот… Горацій Блажен, хто оддалік від гомінких турбот не дбає про свій пай, кладе цілушку в рот і думає про […]...
2. Павло Мовчан – “Світліє корою прожилля беріз…” Світліє корою прожилля беріз, їм сила незрима напружує віття: цей смуток звідкіль, що до кістя приріс? Невже починаю старіти? Скупішають рухи, і важчає крок, і […]...
3. Павло Мовчан – Ницість Врешті розжився і маєш всього подостатку: неміч, залисину, латку на тілі на згадку, жменю гвіздків і одну неприбиту мостину, вісім кутків, щоб замкнути пташину. Впертий […]...
4. Роман Купчинський – Зажурились галичанки через тую зміну Зажурились галичанки через тую зміну, Що відходять усусуси та й на Україну. Хто ж нас поцілує в уста малинові Карі оченята, чорненькії брові, Хто ж […]...
5. Павло Мовчан – Матірна осонь У надри снів, в незміряну глибінь так падаєм – аж хрускотіння чути, і колами розкручується сутінь, розносячи по тілу млосний біль. То – дзвін по […]...
6. Павло Мовчан – Слідом за Продухвина в небі джерельно-блакитна на мить відчинилась, аби подививсь в безодняву далеч, у безмір неситу, куди наші душі відлинуть колись. Не страшно – бентежно, погідно, […]...
7. Павло Мовчан – Повість про Уляну Осоргіну Егда же мужу єя на царских службах бывающу лето или два, иногда же по три лета во Астрахани, она же в те времена по вся […]...
8. Павло Мовчан – Рішучість Довгі крила – з очерету – розгортаються до лету: птах, що імені не має, із покою вилітає. Я візьму до рук стрілу, колись роблену з […]...
9. Павло Мовчан – Муміфікую вже, так, так Муміфікую вже, так, так, сувої споминів і втрат, гарячо-журний снігопад, можливість зрад, можливість волі, а під очима накип солі – чи ти повернешся назад? О […]...
10. Павло Мовчан – Сіль (З циклу “Відлуння війни”) Повноголоса, наче води, колись була, кохана, й ти; в очах світивсь широкий подив, вуста не знали гіркоти. Що ж сталось – […]...
11. Павло Мовчан – Грамота За мене й окрім мене, в мені та поза мною хтось рішення приймав, відверто нотував то тінню по стіні, то по мені стіною, то розчином […]...
12. Павло Мовчан – Колесо На тлі зеленого малинові колеса мелькочуть, наче відблиски млинка, повільна хмара прогинає плесо, зникальна хмара біла і важка. Люби цю мить вповільненого часу, від колеса […]...
13. Павло Мовчан – Світло Я повів почув, мой незримий хтось рухавсь, та жоден листок на кущі не хитався. Судомою зору і дзеркалом слуху когось видивляв, та ніхто не являвся. […]...
14. Павло Мовчан – “Підступається захват до губ, як вода…” Підступається захват до губ, як вода, вилітає вільхівкою вигук з гнізда. Відлітаючи, тане. Хитальне крило нагортає хвилясто на обрій тепло. Огортає проміння тонким сповиттям, видихається […]...
15. Павло Мовчан – Одміни Сніг згинув так, як і прийшов – ніхто за ним не біг, не плакав. Одна осталася ознака: блакить збігала з підошов. Його топтали цілу ніч […]...
16. Павло Мовчан – Пташине імення Опукла спокусливість ліній пливучих схвильовану плоть за хвилину озвучить; і ніч насолоди, спожита поволі, розчиниться в грудях крупинкою солі. Від лона палкого долоні відлинуть, заносячись […]...
17. Павло Мовчан – “На срібнім денці тишини…” На срібнім денці тишини лежали круглі зерна сміху, і навалились на тини химери реготливих віхол. Вже відсміялись, знемоглися… Дивились порожньо в шибки. А на заржавлених […]...
18. Павло Мовчан – “Все знаджує мене: повітря забагато…” Все знаджує мене: повітря забагато – легені роз’їда, рамена прихиля, громадно зависа, щоб втиснути, впечатать в повітря весняне, у скаменілий шлях. Земля, немов плита, на […]...
19. Павло Мовчан – Весна Щодень тебе перемагаю: ім’я й накреслення твоє, що підкріпилось бростю гаю і однослівним ручаєм. І, вочевидь, звитяжства денні значущі лиш для самовтіх. Джмелі літають нестяменні, […]...
20. Павло Мовчан – “Як водомірка: стриб вперед…” Як водомірка: стриб вперед – вода ж назад віднесла і легко, наче очерет, в руках ламає весла… Життя ні зором ухопить, ані вловити в жменю […]...
21. Павло Мовчан – Стожарні Струмує з повітря обличчя забуте, розмитий хвилюється глиняний хутір, і погляд, удивлений в поле хвилясте, поволі воложиться, лагідно гасне. Безмежність давно уже стежить за мною, […]...
22. Павло Мовчан – Дидактичне Світ неубутний, новий повсякчасно; у ньому все доцільне, що прекрасне. Закон один панує всевладущий, єднаючи повітрям усяк сущих, даруючи неспокій, супокій усякому по висоті надій, […]...
23. Павло Мовчан – Бакенщик Що ж мені свідчать твої зморшки? День надійшов і відійшов. Дощ розгулявся – чорні стьожки гадючаться з-під підошов. Несеш вогонь на щедру річку, виймаєш весла […]...
24. Павло Мовчан – Пізня гроза Так далеко – ледве й видко, як грози сталева нитка пересновує туман, і луни щербатий злиток деренчить, мов тріслий дзбан. Так далеко, що й не […]...
25. Павло Глазовий – Тонка натура Нетерпляче жде Мартин, не діждеться свята. – Мамо, гляньте в календар, де червона дата? – Мати каже: – Триста днів спиш на рік, як трутень. […]...
26. Павло Мовчан – “Вже смеркла вода. І дерева глибокі…” Вже смеркла вода. І дерева глибокі верхів’ями нурились в прірву німу, мов лійка, округлене широко око несито і тихо смоктало пітьму. Всередину зір затягнув і […]...
27. Павло Мовчан – “Тривалість буднів та нудьгу…” Л. Талалаю Тривалість буднів та нудьгу переживаю неремстиво… Іржу зішкрябавши із губ, всміхаюсь металево, криво, бо й цвяха прямо не забив – життя ізкособочив, тих […]...
28. Павло Мовчан – Порох В крупинці кожній – прах життєвий; і перехрестя всіх віків в істоті кожній, в кожнім дневі вся сума проминувших днів… і порохів… Минулого не підрихтуєш […]...
29. Павло Мовчан – Моє вікно Моє вікно. Перекреслене рамами. Обплетене вітами яблунь, обліплене листям. Воно з шматками блакиті склом облите. На ньому, мов шаблі, танцюють блискавки дзвінколезі. Йому належить через […]...
30. Павло Мовчан – Коло річки Там ліс шумів і обсипалась хвоя, а нас вітри минали стороною, проходили, сипнувши жменю голок, сталевих голок в спину навздогонок. І перед нами в дзеркалі […]...
31. Павло Мовчан – Сорочка Розповзається сніг і сорочка торочиться знизу, і розмокла рука семипало стискає клубок, голка в губи вп’ялась – хутко нитку пронизуй, щоб востаннє зробить металевий ковток… […]...
32. Павло Мовчан – “Чи відійшло, чи захололо…” Чи відійшло, чи захололо, чи проминуло? Ні, ніколи!.. Якийсь рубець, якась там згадка, що від випадку без порядку в тобі, якому ні початку, ні краю […]...
33. Павло Мовчан – Світлотінь Обличчям віддзеркалюючи хмари, стояла ти, і свічки недогарок в руці світивсь – і капав парафін, і безшелесно простирадла стін до тебе нахилялись, щоб сповить… Повіки […]...
34. Павло Мовчан – Вже день затулений березою Вже день затулений березою. Яка навстіжність! Ніч близька, і рогозою жовтолезою узброїлась моя рука. Не підпущу, хай крик відкотиться! Поставлю свічку на поріг… Та в’яже […]...
35. Павло Мовчан – Протиріччя Вскую печальна єси, душе моя? Вскую смущаєши мя? Із повчання Володимира Мономаха Єдність, єдиний, єдність, єдине… Сутність твоя неділима, людино. Глина потульна, просякнута духом, вічне […]...
36. Павло Мовчан – “В гіпс відлилося, захололо…” В гіпс відлилося, захололо минуле, що було – ніколи!.. Якийсь рубець, якась там згадка, що від випадку без порядку в тобі, якому ні початку, ні […]...
37. Павло Мовчан – “Оливи срібний лист і хвилі білопінні…” Оливи срібний лист і хвилі білопінні спиняють зір: дивись на вічне і незмінне… Потріскана гора ламає товщу неба, тверда земна кора, і шлях крутий на […]...
38. Павло Мовчан – Краплина Краплино медова високого цвіту, у дзеркалі літа тебе запримітив. Очей не зведу, і мій зір вогкуватий занурений глибоко в синь непочату. Ой квітко, хоч раз […]...
39. Павло Мовчан – Сталість Все в дереві збулось – і формою, і змістом, тому й смирення в ньому, тому і падолист. А тут що не ковток – повітря скалка […]...
40. Павло Мовчан – Валун Насльозило, навіяло – шаром ропи затягло… День, неначе віяло, склався у смужку – як не було. В промінь протягу збилося, струмом потужним пішло. Листя променем […]...