Я не один – в сусідстві мурашви –
уплетений в густе ткання трави:
вбираю неба глибочінь ув очі,
сухий ручай струмкоче по обоччі,
засвідчує, що він іще живий…
Висить сорочка на сучку смиренно,
байдужа і відчужена від мене,
і я – наче дозріла вже зернина,
що вилущилась із лушпиння нині.
Землице рідна, ти вуглієш в жмені,
та шелестять вуста мої зелені
слова безбарвні про минущий час,
про те, що жив я на землі не раз…
Та знаю я, що кожна мить світання
стає поволі хвилею смеркання,
а те, що видивляв углибині,
присутнє вже давним-давно в мені.
Під спиною ворушиться коріння,
а голос мій, долаючи тяжіння,
підніме затверділі імена;
та порохом осиплеться луна,
зостанеться в повітрі тільки смуга.
Зіржавіла на вітрі, мов кольчуга,
затисне плоть сорочка дротяна…
У себе, в небо – тону одночасно,
і погляд нерухомий тихо гасне,
і мить злиття із всесвітом прекрасна,
що навіть смерть безлика не страшна.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – З косою по траву Росте трава, не знаючи чому, втішаючись єдино своїм зростом, пронозить камінь, виповза на мур, корінням маца перетлілі кості. Росте трава, не знаючи куди, на косогір […]...
- Павло Мовчан – “Траву на довголіття зав’язав…” Траву на довголіття зав’язав в міцні колінця, пофарбував квітник духмянин жовтокрівцем, ще й викружав горнець я на гончарнім крузі, і промінець пустив по золотому прузі; […]...
- Павло Мовчан – Заснув я у полі, поклавши під голову камінь Я сам-один заночував у полі: високий мур зростав на видноколі, поволі обгороджував мене; я тілом чув тяжіння неземне, тому й чіплявся за траву руками, під […]...
- Павло Мовчан – Надра родові Ти – спогад сам собі і нагад про майбутнє. Знайшов ти жилу світла у надрах родових. І покоління всі в тобі людські присутні… Ти згорнутий […]...
- Павло Мовчан – Що ви знайшли на небесних купинах? Хвилею зору небо схитнулось, східності хмари збігали униз. Прогуркотіло, мов бочка, минуле, ти ж при падінні на мить зупинивсь. Там на горі, де громи дозрівають, […]...
- Павло Мовчан – “Кропив’яним серпом, джерельною водою…” Кропив’яним серпом, джерельною водою мізинчика урізав – закапала роса, і голосом, поділеним надвоє, гукнув тебе, як вітром написав. Хоча б, хоча б півзвуку чи відлуння, […]...
- Павло Глазовий – Христина обнова Запитала якось Христю знайома вдова: – Що це в твого чоловіка – сорочка нова? – А та її потихеньку штовхнула під бік І шепнула: – […]...
- Павло Мовчан – Малюнок на вікні Мороз спогадує І на моїм вікні Рослинний світ епохи неоліту Відтворює. Галузка до листка І стовбур до коріння. Ростуть ліси опішньо, Ніби думи, І невловиме […]...
- Павло Мовчан – Поклик Намарилось недоброхіть: недбайний день і погуляння, кругом штахетник, наче кліть, а посередині стоїть драбина в небо, і останній щабель зелений, наче віть, – не досягнуть, […]...
- Павло Мовчан – Дно Святкову блакить лиш відтінюють хмари, що разом із небом за обрій пливуть. І дно прозира крізь промоїни й шпари, і видно камінчики круглі, як ртуть. […]...
- Павло Мовчан – “Підступається захват до губ, як вода…” Підступається захват до губ, як вода, вилітає вільхівкою вигук з гнізда. Відлітаючи, тане. Хитальне крило нагортає хвилясто на обрій тепло. Огортає проміння тонким сповиттям, видихається […]...
- Павло Мовчан – Колесо На тлі зеленого малинові колеса мелькочуть, наче відблиски млинка, повільна хмара прогинає плесо, зникальна хмара біла і важка. Люби цю мить вповільненого часу, від колеса […]...
- Павло Мовчан – Проступаючі малюнки Він горілиць лежав, розплющений повітрям, за межами очей закруглювався світ, і від тепла, що в тілі, западина гранітна розширювалась, глибла поволі, наче лід… А під […]...
- Павло Мовчан – Колискова Озираюся: день стертий з пам’яті… Чисто… І стискається тіло, і нуриться в ніч. Страх мов шашіль в тобі. Голос стиснувсь. Випрядається певність, світло котиться пріч. […]...
- Павло Мовчан – Глибини Владар глибин, розгалузивши води й коріння, перевертає каміння, згладжує впадистий слід, сік підіймає угору, щоб визначить межі стремління, і замикає падінням політ… Пахнуть живицею пальці, […]...
- Павло Мовчан – “Над полем шепотінь, над полем шелестінь…” Над полем шепотінь, над полем шелестінь спрозорене крило поволі лебедіє. Чим далі йдеш на схід, тим довша стає тінь, і золоте литво поволі мелють вії. […]...
- Павло Мовчан – Вагався дощ 1. До кого, пташко, жалібно квилиш? – я перехожий випадково гаєм: хто спуститься, обізветься з узвиш? Кого ти кличеш? – І сама не знаєш… А […]...
- Павло Мовчан – “Від листопаду вседенного…” Від листопаду вседенного, від неба надто голубого, від яблука – така студінь, що, наче кригу, власну тінь б’єш закаблуком – і дзвенить… Яка холоне жовта […]...
- Павло Мовчан – Сорочка Розповзається сніг і сорочка торочиться знизу, і розмокла рука семипало стискає клубок, голка в губи вп’ялась – хутко нитку пронизуй, щоб востаннє зробить металевий ковток… […]...
- Павло Мовчан – Оселя І оком не зглянути – поле та поле далеке, і пада з крила на крило споловілий лелека: хитнеться земля то ліворуч, то піде праворучма вгору, […]...
- Павло Мовчан – “Над кругом світовим…” Над кругом світовим, над степом самосійним – летить пилок, летить, запліднюючи час, щоб ми жили життям рослинним та подвійним, щоб до землі коріння прикоренило нас. […]...
- Павло Мовчан – Батькові Проносячи шум, саморослі колони попарно ішли вздовж шляхів кругових… Ти слухав і вгору підносив долоні – вони ж підлітали не вище трави. Який же низенький… […]...
- Павло Мовчан – Вересневий вальс Усупереч усьому був вересень тривалим: куницями снував і яблука котив… Хоч на кілку кашкет вже теліпавсь зів’яло і, репнувши, кавун сміявся золотим. Мене ти вже […]...
- Павло Мовчан – “Від доторків металу з тілом…” Від доторків металу з тілом вогонь спалахує у ранах, коріння болю вглиб вростає і обзивається воланням… Куди з наших облич дитячих виходить світлість і випромінюється […]...
- Павло Мовчан – Біля залізничної колії Мелькочуть вагони, порожні, мов ночі, між ними проміжок все вужчим стає, укотре намарне розгледіти хочу чиє на обоччі обличчя… чиє? Миттєвий проміжок стира чорна пляма, […]...
- Павло Мовчан – Розщіп Пом’якшений до сліз снувався голос вітру, а в пучці вказівній дрімав вогонь досвітній, і тіні на стіні писали розпач свій, і книга на столі лежала, […]...
- Павло Мовчан – Рівні погуки зозулі Голос зозулі, мов двері на вітрі, в темному лісі протяжно скрипить… Хто на порозі стоїть тогосвітнім і прочиняє: хить та хить-хить?.. Зайде і вийде. Вийде […]...
- Павло Мовчан – “Голос зозулі, мов двері на вітрі…” Голос зозулі, мов двері на вітрі, в темному лісі протяжно скрипить… Хто на порозі стоїть тогосвітнім і прочиняє: хить та хить-хить?.. Зайде і вийде. Вийде […]...
- Павло Мовчан – Перевтілення 1. Струмуючий, далекий часу гук крізь оболонку вапнясту кулясту просочується – шовкопрядний звук надійно тчеться, щоб тобі не впасти. Єднальна мить – снувальне волокно на […]...
- Вірш Василя Симоненка – “Земле рідна! Мозок мій світліє…” Земле рідна! Мозок мій світліє, І душа ніжнішою стає, Як твої сподіванки і мрії У життя вливаються моє. Я живу тобою і для тебе, Вийшов […]...
- Павло Мовчан – З циклу “Перевтілення” 1. Струмуючий далекий часу гук крізь оболонку вапняну кулясту просочується – шовкопрядний звук надійно тчеться, щоб тобі не впасти. Єднальна мить – снувальне волокно на […]...
- Дмитро Павличко – “Злітає сукня і сорочка…” Злітає сукня і сорочка, Злітає ліфчик, як мотиль… І сиплеться із колосочка Зерно божественних зусиль. Зерно таємного творіння, Що з божої руки зросло, Що в […]...
- Павло Мовчан – Хоч привід для надій Довірливо, розчулено, відкрито цвіте чебрець і розриває зір. Листок в губах, затиснутий, мов бритва, застерігає: літові не вір… Мов паузи у погляді – берези – […]...
- Павло Мовчан – “Я знаю, навіщо… навіщо нам зими судились…” Я знаю, навіщо… навіщо нам зими судились, аби до зникання поволі усе призвичаїть: стоїть серед снігу будяк почорнілий, на ньому вітри вже давно відзвучали. Зимовий […]...
- Павло Мовчан – “Шляхів нікому неналежність…” Шляхів нікому неналежність, очей навстіжна жагота: обмежить обрієм безмежність, щоб розпізнать свої літа. Вгадавши мітку на відтинку, душа мандруюча спішить допити через соломинку солодку мить, […]...
- Павло Мовчан – За картиною Едварда Мунка “Крик” Причаєна сама в собі, вода тамується і глибне; а там, де пройми голубів стримлять стеблини непохибно. В розривах хмар така блакить, що, мов забувши про […]...
- Павло Мовчан – “Дзеленькнули ключі – мурах пробіг по спині…” Дзеленькнули ключі – мурах пробіг по спині: тебе замкнуть ось-ось морози у крижину… Дзеленькнули ключі, і серце защемило, і стиснулось вночі до крапки твоє тіло… […]...
- Павло Мовчан – Перед дзеркалом Затримало б хоч ти, безпам’ятне свічадо, минаючу, співку, гірко-солодку радість. На аркуші води затримай хоч обличчя, хоч рамцями обмеж пустечу руйнівничу… Будинок, наче сніг, пойнявсь […]...
- Павло Мовчан – Надмірна світлість Надмірна світлість вже така далека, що можна лиш уявою сягнуть. Крильми виказує спалахнутий лелека неблизь небесну і криничну путь. Безсмертник при вустах тримає промінь, ворсинки […]...
- Павло Мовчан – Ти – простір В безкровному дзеркалі зір виявляє безглуздя: у посмішці губи зневажливу лінію гнуть,- невже ж є тобою ота заплощинна облуда, що в паузах серця на шкло […]...