Вздовж стежки корінь повзко славсь,
Конкретний, як жадання;
гриміла збруя раз у раз
сама, без коливання.
І найгінкіше із дерев
сахалось гілок власних.
Угору тінь звело, як перст,
хоч зовсім було ясно.
Рука бджолою на струні
завмерла, спочивала,
і слуха він, як в казані
перекипає сало…
Козача доля в сто сторін
прострелена усяко:
то рідко, як шаблючий дзвін,
то густо – сім’ям маку.
І знать всякчасно:
смерть отут,
у полотнищі криці,
в сиричнім запахові пут,
в малій, як світ, зіниці…
Та поки келих горенить
і кінь копитом пише,
йде в очі широчезна мить
й тонка, як волос, тиша.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – На тему “Козак Мамай” Пильнуй всякчасно браму вуст, бо слух піщаний слів неситий. Кричить Мамай, стікає вус, брова ламається сердито… – Кривоязикі брехуни! Гонителі свого сумління! Ви пасерби, а […]...
- Павло Мовчан – “Зника кристал прозорості з малюнка…” Зника кристал прозорості з малюнка, проламується колір глибини, для дії нової готуються лаштунки, лунає гулко голос вказівний: – Знімай ворота-а і розкопу-уй гатку-у-у, блакитний вітер […]...
- Павло Мовчан – “Твереза ясність літнього малюнка…” Твереза ясність літнього малюнка на холод вказує і не тужавість дня; схололі даленіючі відлунки пташина зграя в лісі доганя… В передчутті уже тремтить осика, і […]...
- Павло Мовчан – Лад Недослідимий, незбагненний травневий світ густо-зелений. Співа весь день дрібний пташок, немов заучує урок, луна весь час один рядок: – Тьох-тьох… Віть-віть… – Тьох-тьох. Віть-віть… – […]...
- Павло Мовчан – Біля Чорного моря Блакитну плівку вітер густо морщить, і пасмугами пишеться тепло на всій рухливій і незмінній площі, де не зчитать того, що відбуло… Бо ж від минувшини […]...
- Олекси Стефановича – Юрій У силі своїй – всепотужний. Краса його – криці краса. В десниці спис харалужний І смерть на вістрі спися. Вже давнім затяте змагання, Та досі […]...
- Павло Мовчан – Бакенщик Що ж мені свідчать твої зморшки? День надійшов і відійшов. Дощ розгулявся – чорні стьожки гадючаться з-під підошов. Несеш вогонь на щедру річку, виймаєш весла […]...
- Павло Мовчан – “Сосновий шум, дрімливий, колихливий…” А я у гай ходила… П. Тичина Сосновий шум, дрімливий, колихливий, мов запевняв: хто слуха, той щасливий, бо нуриться свідомість у глибінь, де, мов листок, […]...
- Павло Мовчан – День запилення сосон Так довго тривав цей прояснений день, день зміщення часу, запилення сосон, який був можливий отут – більш ніде, день сонця й вітрів безголосих. І буйволи […]...
- Павло Мовчан – З дитинства День риштований шелестом лісу – підіймаєшся вгору, аж очі холонуть, і рука розгортає єдвабну завісу, навивається шовк на долоню. Як все видно: ясна на осонні […]...
- Павло Мовчан – Несумірність – Пальцятко, пучечко, мізинок, – як ніжність висловить мені? – Три слова – трієчко мачинок, а ніжність вся, як мед на дні. Всі вигуки, слова […]...
- Павло Мовчан – “День риштований шелестом лісу…” День риштований шелестом лісу – підіймаєшся вгору, аж очі холонуть, і рука розгортає єдвабну завісу, навивається шовк на долоню. Як все видно: ясна на осонні, […]...
- Павло Мовчан – Сини Зривається голос на поклик:-О небо! Бездонність твоя вже очей не гнітить, і аркуш паперу кружляє, як лебідь, і рідиться зором недвижна блакить. Кому тільки в […]...
- Павло Мовчан – Очима до неба Ластівка – молодик на синьому небі, скіфський лук у відчаї в небо закинутий, з перерваною тятивою. Ні! Літера “Р” у слові “стррруна” або занурений на […]...
- Павло Мовчан – Спростування Немов відкривсь очам назустріч лет метелика протяжна радість затяглась рубцем плівка повітряна відшарувалась геть і засвербіла роговиця: летючий хрест зір розпанахує та болем вже не […]...
- Павло Мовчан – “За що мені щедроти цього світу…” За що мені щедроти цього світу: білющий сніг, і сонця парусець, і шовку шум, що вкутав верховіття, і різьблений на сріблі бур’янець? Чим відплачу? Є […]...
- Павло Мовчан – Тепло На чисті дзеркала, на сонячні площини я видихав життя: тремтить крапчаста ртуть, і приском мерехтять червоні крапелини – твої долоні їх ніколи не зітруть. Бо […]...
- Павло Мовчан – На латці – латка (З циклу “Відлуння війни”) І випив простір голос твій – тепер шукай себе самого: хоч видихайсь, хоч занімій, одна надія лиш – на кого? Подесьбіч […]...
- Павло Мовчан – З глибини пам’яті Вода з відра виборсується рибою, лускою босі ноги осрібляються, по стежці зайчик сонячний підстрибує, сама до себе ненька усміхається… А на повітрі стовп повітря теплого […]...
- Павло Мовчан – Шипшини кущ Все висохло, все одмінилось в глину. Улігся порох літній на стежині. У камінців посохли корінці, сухий ручай запікся на щоці. І тінь руда, мов курявна […]...
- Павло Мовчан – “З глибин небесних долинає гуд…” З глибин небесних долинає гуд, занурюючись крапкою в тривогу, і дотліває хмари білий трут, і тінню пада попіл на дорогу. Стоять сумирні срібні дерева, приховуючи […]...
- Павло Мовчан – “Віддзеркаливсь в снігах і розмивсь…” Віддзеркаливсь в снігах і розмивсь в талих водах, на скибах рахманних. Був і степом, і полем колись, величався життям дерев’яним. І на пам’яті вже ні […]...
- Павло Мовчан – День листопаду Ой одлинь, одлинь, хвилинна гіркота: та ж солод роздають по крапельці із річки, і хилиться листком гречаний запах свічки до уст тобі, до ніг, де […]...
- Павло Мовчан – На перевозі Води окравок металевий вночі, мов бляхи шмат, дзвенів… Тремтіння зірок вересневих передавалось і мені… І мерзнув я – голчаний холод вганявсь під нігті, кров студив, […]...
- Павло Мовчан – Батькові рубці (З циклу “Фотокартки”) (З циклу “Фотокартки”) Як пам’ять відбілить і кров свою очистить?.. Порошиться блакить на Дерево безлисте. І тріщина вузька – то й сніг не западає. А […]...
- Павло Мовчан – Балада про скрипаля Вже промінь розпечатав ліс: виходять грибники з кошами, а через житнище навкіс дзвенить лункими обручами дитяча радість, срібна вість: до них в село скрипаль забрів, […]...
- Павло Мовчан – “Був день – пам’ятаєш плазучого змія?..” Був день – пам’ятаєш плазучого змія? – виткий, холодкавий, похітливий весь. Імення твоє було інше, Маріє, а клен той же самий – він знову воскрес. […]...
- Павло Мовчан – Надмір Яке строкате пір’я в пташки, – зліта, зірвавши тятиву. І не соромиться ромашки метелик, впавши на траву. І спів спиваючи по краплі, дивуюся: та й […]...
- Павло Мовчан – “Десятки рук його ловили…” Десятки рук його ловили і навперейми, й навздогін, на землю кидали, щосили втискали гостряки колін… І тріснув шкіри шовк раптово, проникла в груди длань чиясь, […]...
- Павло Мовчан – В оці роси Благословен будь, день сльотавий та холодний, коли в шибки так дме, що навіть чути свист; і ти немов завис над хланями безодні, намоклий і важкий, […]...
- Павло Мовчан – “Загнуздані…” Загнуздані крижасті ясени дрижать і рвуть гнуздечки вітру. День вкопаний. По щиколотки в землю. Верба, мов день, обчухрана, ребриста, прорвалась з-під землі. І вороння, мов […]...
- Павло Мовчан – “На схилку дня яскравіша зелене…” На схилку дня яскравіша зелене, зіркіша погляд і гостріша слух, прожите відступається від мене, майбутнє визначає новий круг. Пожовкле листя – це уже минуле, і […]...
- Павло Мовчан – Непорушність Не крона на мені, волосяниця, і страшно із корінням розлучиться. Було смикнувсь, але спинився вчасно, бо рвався простір і тріщали прясла. Повз мене йшли дерева […]...
- Павло Мовчан – Евакуація Був день, що ні змісту йому, ані форми, зрівнялась з землею розбита платформа, і потяг розмивчатий парою жбухав, колеса гриміли об рейки над вухом. На […]...
- Павло Мовчан – Листок (З дитячих спогадів) (З дитячих спогадів) Між білим небом та землею гіллям назубився гайок, і сніговою течією прибило висохлий листок. Упростяж глянув: білим-біло… Лиш проступили реп’яхи, так, мов […]...
- Павло Мовчан – Батькові Проносячи шум, саморослі колони попарно ішли вздовж шляхів кругових… Ти слухав і вгору підносив долоні – вони ж підлітали не вище трави. Який же низенький… […]...
- Павло Мовчан – Вересень (диптих) 1. Був дощ, віщований ізранку сталевим спалахом води, крейдяні кола біля ганку замив ретельно, як завжди. І гру дитячу нелукаву урвав на самому кінці, і […]...
- Павло Мовчан – “Не навмання, а полем навпростець…” Не навмання, а полем навпростець… Холодить щоки дощик-сіянець, і мокрий холод обнатужив плечі, а під ногами хлюпіт мокротечі. О чорноземле, тванна, глейкувата. Повітря у легенях […]...
- Павло Мовчан – “Стук молотка, наповнюючи звори…” Стук молотка, наповнюючи звори, проріджував повітря непрозоре. Вкривали хату бляхою лункою, і бився звук об двері головою. Заслуханий у ритм одноманітний, кивав ти головою ледь […]...
- Павло Мовчан – Гуцульський малюнок День наваливсь: під тиском світла повигинались вікна. День пхавсь у колибу, День натискав з усіх боків. І вже на сонячних канатах Балансували в світ смереки. […]...