Руками охопив, – а під корою сік.
Під пальцями членується галуззя,
Під пальцями і форма листяна,
Під пальцями і шумовиння,
Під пальцями і гнізда щебетливі.
Ой дерево, покладено на зливу!
Як жили висотало з неї – зацвіло.
З-під пальців визволялося крило,
І мавка вимальовувалась чітко
В зелено-позолочених багнітках…
А дерево чухралось на вербаб’я:
Фашини – зв’язані і соляться в діжках.
Бач, дерево не втримаєш в руках,
Воно росте й крізь пальці протікає.
І верб’яна прокинулась цікавість:
Про себе слухає, на себе поглядає,
Повільно, ніжно мавку загортає.
Кора – крило,
Невірним шумовинням обросло.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – В степу По хвилі зеленій пливе-виглибає ковчег для спасіння, і коршак у пошуках суші заточує лет, розмотана нитка сотається в небо від тіні, та слово благальне на […]...
- Павло Мовчан – Розгорнути книгу Книгу життя розігни, бо промкнулась трава крізь окладень і рядок голосний, мов струмок, ниже літер розсаду. Ось над урвищем хмар уривається громом хвилина, в очі […]...
- Павло Мовчан – З двох боків (“Позбудься, камене, камінності своєї…”) Позбудься, камене, камінності своєї, горбочком стань потульним для ноги, стань глиною вологою чи глеєм, і вийди, водо, геть за береги. Ти, дерево, збуди закостенілість, продовжся […]...
- Павло Мовчан – Валун Насльозило, навіяло – шаром ропи затягло… День, неначе віяло, склався у смужку – як не було. В промінь протягу збилося, струмом потужним пішло. Листя променем […]...
- Павло Мовчан – Небесний вітряк (на мотив Чурльоніса) Крізь хмари проломи, крізь срібні прорізи просиливши крила, небесний вітряк повітря молов, і пахло залізом, бо землю захвачував промінь-гостряк! І сипалось мливо потічками світла, коня […]...
- Павло Мовчан – “Повсюди сліди мовчання, і всюди привід для слова…” Повсюди сліди мовчання, і всюди привід для слова: ув оці – дерево, у вусі – пташка, а в пальцях – глина. Долучайтеся до творення всього […]...
- Павло Мовчан – Житло Навчились думать – ну про що? – утупившись у шибку. Сотає вітер білий шовк, морозяную нитку. А в кожнім дереві – дупло очима тліє дрібно; […]...
- Павло Мовчан – “Підступається захват до губ, як вода…” Підступається захват до губ, як вода, вилітає вільхівкою вигук з гнізда. Відлітаючи, тане. Хитальне крило нагортає хвилясто на обрій тепло. Огортає проміння тонким сповиттям, видихається […]...
- Павло Мовчан – Стара газета 1. Цей газетний портрет не страшний, а смішний: можна плюнуть на нього і стиснути в жменю. Взяв тирана за горло – щосили здушив – вирвавсь […]...
- Павло Мовчан – Відповідь Покликувач спраглий: чому все, для чого? Як нитка крізь голку, тяглася дорога крізь серце – і рвалась: вузли на вузлах… лиш дучка лишилась – гуде […]...
- Павло Мовчан – “Загнуздані…” Загнуздані крижасті ясени дрижать і рвуть гнуздечки вітру. День вкопаний. По щиколотки в землю. Верба, мов день, обчухрана, ребриста, прорвалась з-під землі. І вороння, мов […]...
- Павло Мовчан – “Траву на довголіття зав’язав…” Траву на довголіття зав’язав в міцні колінця, пофарбував квітник духмянин жовтокрівцем, ще й викружав горнець я на гончарнім крузі, і промінець пустив по золотому прузі; […]...
- Павло Мовчан – Вільна душа Спонукувана ким і за чиїм велінням, ламаючи кістки, як шкаралущ насіння, проламуючи час, позбувшися томління, виламується з нас душа на облетіння. І облетівши скрізь, вертається, […]...
- Павло Мовчан – Я сам пройшов крізь себе Оманливий цей сніг біліє вже укотре? – Весна не за горою! – укотре я кажу? Одноманітне все й на білощі щедротне – сріблиночки в очах […]...
- Павло Мовчан – “В зіниці зневірені, сестро-любове…” В зіниці зневірені, сестро-любове, вп’ялись колоски чи луската полова: не бачу тебе, хоч крізь тебе дивлюся; минається літо, і я проминуся… Руками, губами, словами-медами… Зостанеться […]...
- Павло Мовчан – “На дзеркало води вже дише сизо холод…” На дзеркало води вже дише сизо холод, розмивчасто тремтять углиблі береги, і високо росте туману мур навколо, і подолать його не вистачить снаги. Шоломи копичок, […]...
- Павло Мовчан – Бухенвальд (Фотографія хлопчика перед стратою. З циклу “Музейні експонати”) Неопалима купина! Запалена ще з ночі. Палахкотіла край вікна, і пломінь жбухав в очі. І я крізь […]...
- Павло Мовчан – Погляд на дерево Крізь вершечки дерев проступає щомиті чіткіше дорога, і співають багряно присипані листям півні. Що ж ти вичитать встиг із листка вогняного, коли він п’ятипало світився […]...
- Павло Мовчан – Зайвина Звиваються лінії, сходяться в плями; твоє віддзеркалення в тебе ввійшло: злилися очима, зійшлися губами, та виявив зайвим щербате крило. У воду замислено довго дивився, неначе […]...
- Павло Мовчан – Лебедине Вже репались тугі плафони, Налляті світлом, соком стель, Застряло в горлі грамофона Хрипіння, як драглі, густе. В цей час подвоєні зірки В жаских потугах зачинали […]...
- Павло Мовчан – “Росте трава, доповнюючи нас…” Росте трава, доповнюючи нас ласкавістю, прихильністю земною, стоїть трава, все знаючи про час, рівняючи непам’ять прямизною… Запліднена літаючим насінням, споріднена, як дух з животворінням, вона […]...
- Павло Мовчан – Розщіп Пом’якшений до сліз снувався голос вітру, а в пучці вказівній дрімав вогонь досвітній, і тіні на стіні писали розпач свій, і книга на столі лежала, […]...
- Павло Мовчан – Про ніч Страхи та химороди ночі над головою туп-тупочуть… Чого ж вони від мене хочуть? Коли я сам сиджу, як страх: сніг замість пташок у руках і […]...
- Павло Мовчан – “На пагорби, на вечір, на вітри…” На пагорби, на вечір, на вітри зір посила свій подив і відвертість: далеко – жить, далеко – йти з гори і небо на плечах нести […]...
- Павло Мовчан – “Звільни від гніву серце, не гнівись…” Звільни від гніву серце, не гнівись, пам’ятозлоб’я викресли з сторінки. Веселими очима подивись, як шибку коле вечорова зірка. Що прикрощі гризотливі – пусте… А чого […]...
- Павло Мовчан – Теслювання Буває так, що в густолисті Сидить і соловей, і крук. І дерево, немов пречиста, Таїть зачатий духом звук. Як видобуть? Три шкури здерти, Розсмугувати для […]...
- Павло Мовчан – “Болію днем, і жовтим листям…” Болію днем, і жовтим листям, і стиглим окликом лелек, і променем стерильно чистим. Розмірено, з лицем байдужим іде орач на переліг. І розпачно регочуть ружі, […]...
- Павло Мовчан – “Як водомірка: стриб вперед…” Як водомірка: стриб вперед – вода ж назад віднесла і легко, наче очерет, в руках ламає весла… Життя ні зором ухопить, ані вловити в жменю […]...
- Павло Мовчан – Моє вікно Моє вікно. Перекреслене рамами. Обплетене вітами яблунь, обліплене листям. Воно з шматками блакиті склом облите. На ньому, мов шаблі, танцюють блискавки дзвінколезі. Йому належить через […]...
- Павло Мовчан – Посівання Падав камінчик по опадах з неба, простір світився снігами крізь тебе, поле безплідне бігло з-під ніг, щоб розповзтись на повісмо доріг. Нащо ти носиш зернину […]...
- Павло Мовчан – Перевтілення 1. Струмуючий, далекий часу гук крізь оболонку вапнясту кулясту просочується – шовкопрядний звук надійно тчеться, щоб тобі не впасти. Єднальна мить – снувальне волокно на […]...
- Павло Мовчан – “Летить собі зозуленька та й кує…” Летить собі зозуленька та й кує про невтішне горенько про своє: прилетіла з вирію – все цвіте, куди ділось дерево золоте? Літа гаєм, літа бором, […]...
- Павло Мовчан – Зворотний зв’язок Немає відстаней. Є забуття байдужих. Далеко ми сягаємо, ввібгавшись у думки. Прийшов сьогодні й ти в сніги до мене, друже! І потиски я чую холодної […]...
- Павло Мовчан – “Вбиваючи гвіздок у дошку тугом’язу…” Вбиваючи гвіздок у дошку тугом’язу, про вічне думав він: про камінь та метал, і зляканий гвіздок, немов хробак, пролазив крізь товщ вербових плахт, бо смертне […]...
- Павло Мовчан – “Лункі в узголов’ї колеса цокочуть…” Лункі в узголов’ї колеса цокочуть, і вікна мелькочуть, скипається ртуть… Куди і кого безупинно щоночі крізь чорне безсоння везуть та везуть?.. Чи, може ж, то […]...
- Павло Мовчан – На латці – латка (З циклу “Відлуння війни”) І випив простір голос твій – тепер шукай себе самого: хоч видихайсь, хоч занімій, одна надія лиш – на кого? Подесьбіч […]...
- Павло Мовчан – Осінній день В блакитнім храмі дня, де все доцільно-чинне, небарвиться, линя оздоблення рослинне; і сиплеться тинька, і пада позолота, і пишнота зника, мов увійшла скорбота, – і […]...
- Павло Мовчан – “Спливає цегла в глинища з соборів…” Спливає цегла в глинища з соборів, та тінь хреста літає нерозтанно, і погляд підіймається угору, де клен росте розпачливо на бані. Ти нас відкинувсь? Ми […]...
- Павло Мовчан – “Мене цієї ночі вмерло так багато…” Мене цієї ночі вмерло так багато, так, ніби мову я раптово втратив, забув усі імення та слова, а на обличчі виросла трава. Мені приснилось те, […]...
- Павло Мовчан – “Тебе ліпили протяги в степу…” Тебе ліпили протяги в степу, дух облягала трав’яна сорочка, видющою відчувши плоть сліпу, ти розірвала кокон сповиточка… Мороз торкнувся лезами зіниць і під лекало темряву […]...