Снувались крізь шум
лише звуків прожилки,
і вітер до білого воду стругав…
В ногах шерехтіли камінні обмилки,
і морю затісно було в берегах…
Ти, водо,
колись могла світ весь пойняти,
вмивала всю скверну з обличчя його,
а зараз стискають бетонні лещата,
і світ цей, напевне, очистить вогонь.
Бо ти не піднімешся, водо, безсила,
до скелі, де ймення увічнив своє
зубилом на камені “Жорка Дурило”,
і хвиля в підніжжі знеможено б’є.
І мацають поглядом ймення туристи,
що ввійде безсмертним в наступні віки,
і каменю важко коросту цю зчистить,
і в піні від люті киплять ріняки…
Вогонь покарає, вогонь порятує,
а камінь киплячий заллє всі дірки.
А поки ж з-за хмари
незримий б’є струмінь
і хрестиком мітить зчорнілі думки.
І звуків прожилки снуються агатом,
і звуків волокна сплелися в брехню,
стіну ж пропікає розщеплений атом,
прядеться тонесенько нитка вогню…
Він витлить на світі живе все дощаду,
і світ захлинеться в пекельній смолі.
Графітовий дощ перехрещено пада,
чорніє у кожного хрест на чолі.
Давно запечатано помисли наші,
і літера кожна – це вічна печать:
душа неспалима – за неї не страшно,
а страшно нам жити
й не страшно вмирать.
Вогонь перетопить карбовані злитки
і змиє з металу відбитки царів,
зостануться тільки пречисті відбитки
очищених душ на камінній горі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – І не оскаржив біль -О-о-о-о-й! – Стирчить, наче сучок, в повітрі вигук гострий; знеобачки наткнувсь та й розпанахав слух… Навіялось снігів, натік дощами простір, у горлі мови жар задмуханий […]...
- Микола Вінграновський – Величальна молодій та молодому Водо молоденька, Громе молодий, Слізонько тоненька, – Упади. Хай сняться вашим снам Червоні сни калнни, Щасливиться ночам З дитини до дитини. Водо молоденька, Громе молодий, […]...
- Павло Мовчан – Відповідь Покликувач спраглий: чому все, для чого? Як нитка крізь голку, тяглася дорога крізь серце – і рвалась: вузли на вузлах… лиш дучка лишилась – гуде […]...
- Павло Мовчан – Спалахи Стоять, немов після посвятства, дерева, світлі, мовчазні, і щедро роздають багатства сухій осінній стороні. Я і собі підставив жмені – хай капле золото й бурштин… […]...
- Павло Мовчан – Вітчизни дим Ще тягне звідти димом ятруватим, хоч ні багаття, ні вогню – нема… Хоч ні кола, ані двора, ні хати, – глухе повітря, а земля німа… […]...
- Павло Мовчан – Розщіп Пом’якшений до сліз снувався голос вітру, а в пучці вказівній дрімав вогонь досвітній, і тіні на стіні писали розпач свій, і книга на столі лежала, […]...
- Павло Мовчан – “Вуста, переповнені подихом, мовкнуть…” Вуста, переповнені подихом, мовкнуть, бо сонячна нитка пронизує бік, і кров витискає зіржавілу голку, що ходить по жилах цілісінький вік. Снується та нитка від вчора […]...
- Павло Мовчан – Дно великої біди Все глибше входить ліс зазубринами в воду, і шелест листв’яний занурюється вглиб ріки, де залягли важкі скарби на споді, де схованку знайшли рухомі злитки риб. […]...
- Леонід Кисельов – В камені, в дереві, на папері В камені, в дереві, на папері, У бронзі, в мармурі, в небутті… А вже на крицевій небесній сфері Літавці карбують його путі. На ритинах, на […]...
- Павло Мовчан – Бакенщик Що ж мені свідчать твої зморшки? День надійшов і відійшов. Дощ розгулявся – чорні стьожки гадючаться з-під підошов. Несеш вогонь на щедру річку, виймаєш весла […]...
- Павло Мовчан – Вогонь (“Дивлюся на вогонь, як полум’я струмує…”) Дивлюся на вогонь, як полум’я струмує, на вигинах своїх він настрій мій формує: сюди-туди хить-хить, назад – вперед, угору, горить душа, горить, і полум’я – […]...
- Павло Мовчан – “Поєдную з безмежністю буденність…” Поєдную з безмежністю буденність, з незримим рухом вітру – сталість гір, тепло хвилясте – з поглядом зеленим, з блакиттю неба – глибину сузір. Слова твої […]...
- Герасим’юк Василь – Жовта нитка буде Жовта нитка буде. Нитка жовта. Жовта барва горбиться, як віск. Ти не щез – на полотні зійшов ти проступаєш, як осінній ліс крізь імлу досвітню. […]...
- Павло Мовчан – Нитка Одна – на стільки літ! Один, та я не знаю… Зав’язується світ – і ні кінця, ні краю протяжності його, і вузол цей єдиний, єдиний […]...
- Павло Мовчан – Ти – простір В безкровному дзеркалі зір виявляє безглуздя: у посмішці губи зневажливу лінію гнуть,- невже ж є тобою ота заплощинна облуда, що в паузах серця на шкло […]...
- Павло Мовчан – “В отчій ласкавості…” В отчій ласкавості сонечко гріє, просто з цікавості хмарка синіє. Теслі завзяті лаштують дорогу – дні непочаті видно з порогу. Видно та й видко, мов […]...
- Павло Мовчан – Безмежжя Понаджений прихильністю снігів, ошуканий, спонукуватий криком, він відчував себе рівновеликим безмежності, відбитій в люстрах днів. Слід залишав і думав: наповічно, але вода ішла йому навстрічно, […]...
- Павло Мовчан – Край плеса Темні пасмуги вітру рябили ріку і до берега йшли – очерет хилитався, і ритмічно, як подих, на рівнім піску і твій час, і ти сам […]...
- Павло Мовчан – Тепло-холод І сніг, і дорога тобі вже не впомку, неначе й не ти замерзав тут колись. Лиш листя трухляве та трави пожовклі крижинками згадки давно затяглись. […]...
- Павло Мовчан – Вибір Ой світе, світоньку, чи ти мені наснився, а чи судився літнім, як бджолі? Я лугом брів і щедро заросився, на рукаві пилок, як на крилі… […]...
- Павло Мовчан – “Малинові вершки беріз…” Малинові вершки беріз, блакить, відтінююча ліс, і нитка стежки через поле… Нічого більше не треба, доле! Хіба криничку, що без дна, ковток духмяного вина, корець […]...
- Павло Мовчан – “Я віддирав себе від світу…” Я віддирав себе від світу: кровоточив і зір, і слух, і обпікав все тіло вітер, ставав нестерпний кожен рух. Світ справедливий, я ж – облудний: […]...
- Павло Мовчан – Плин Не чую часу течію, не помічаю, бо не хочу, хоч розторочують мою плоть нитяну щодня, щоночі… Та нитка рветься – на краю затягся вузол заполочний. […]...
- Павло Мовчан – А вже з тої криниченьки У тій криниці час стояв забутий, – води із неї вже ніхто не пив, у ній гніздилась чорнопера сутінь і падав стрімко тільки дощ сліпий. […]...
- Павло Мовчан – Погляд крізь магічний кристал Чаклун безвухий та облудний крізь камінь пильно прозирав, і бачив жовтий степ безлюдний, сухий курай, щетини трав. Серпи іржаві, роги смерті, квадрати, кола та хрести, […]...
- Павло Мовчан – Триптих почуття 1. В’язень в коханні, в солодкім стражданні, муки мої, як вино, втіходайні. Змішана пам’ять з духом весняним радість приносить та й несказанну! Світло блаженності, щедро […]...
- Павло Мовчан – Несумірність – Пальцятко, пучечко, мізинок, – як ніжність висловить мені? – Три слова – трієчко мачинок, а ніжність вся, як мед на дні. Всі вигуки, слова […]...
- Павло Мовчан – Над вогнем Намалював вогню обличчя і викричав його слова; здиміли кучері смерічні, коли схилилась голова. Схрестивши ноги по-татарськи, вловивши тайність чаклувань, розв’язую вузли питань, що ніч скорочують […]...
- Павло Мовчан – “Вивітрюється темрява із лугу…” Вивітрюється темрява із лугу, зволожений світлішає пісок, проводить риску по край неба вугіль, відтворюючи птичий голосок… Ніч слабшає, мина пітьми свавілля, розлазяться липучі ланцюги, кінчається […]...
- Вірш Миколи Руденка – Однаковість Однаковість, мов у склянім намисті,- Її в Природі не шукай дарма. Відбитки пальців чи відбитки листя – В мільйонах спроб повторення нема. Скажи, Природо: ці […]...
- Павло Мовчан – Хвала звуку Куди спішити дереву чи квітці? Підносить зріст угору, наче східці, насіння слів і захвату пилок на висоту довершених думок. Лускою риба пломінь віддзеркалить, щоб ми, […]...
- Павло Мовчан – Пограниччя Це все було. Було це все зі мною. Розмитий і задивлений водою, то я стояв на березі тоді, коли повітря шилося стрілою і вигуки лінали […]...
- Павло Мовчан – Впізнавання вогню Шумить вода на перекаті… Чиєсь обличчя при багатті, мов маска мідяна, блищить, і лиже пломінь язикатий суху вільшину – та тріщить… Я з відстані тихенько […]...
- Павло Мовчан – Через товщу простору та часу Далекий поклик зваби та жаги, журо моя, далекосте співуча: вже вийшов голос мій за береги і обрій перевищив, наче кручу. О невимовносте, нетанність крижана, вже […]...
- Павло Мовчан – “М’якшає серце, як віск…” М’якшає серце, як віск. Підвечірок. Промінь останній лягає на згірок, ніжно взолочує радісні вруна, перебираючи їх, наче струни. Шелест вологий, пряжа шовкова, тчеться весна на […]...
- Павло Мовчан – Не кличте нас з останнього порога Завчасно нас не кличте звідтіля, куди ведуть усі, усі дороги,- для нас ще запечатана земля, повітря ще закручується в горлі, для захвату легені ще тісні, […]...
- Павло Мовчан – Вічна основа (З циклу “Вишивки”) Ти вишита була на полотні… Коли ж угору руки підіймала, тріщала заполоч – махала ти мені, а я був тінню – рухавсь […]...
- Павло Мовчан – “Година припливу до скроней шаленої крові…” Година припливу до скроней шаленої крові, година безглуздя, година конання з кохання, коли ти крізь серце пронизуєш голку метрову і кров витискаєш крізь рану під […]...
- Павло Мовчан – Зір (З циклу “Відлуння війни”) Зір не привласнює – голубить, зір випромінює тепло, і, багатіючи від згуби, не ділить на добро та зло ні обширів земних, […]...
- Павло Мовчан – Весняне сонце Тепер навіщо, сонце, ніжності? Немов й не ти мене ізрадило. Відчутні весняні розбіжності, сумні твої денні оглядини… Смолисті пальці позлипалися, волосся круто пересолене, п’явки очей […]...