І мерхли хмарини, напоєні світлом,
міняли химери подоби свої…
І ніч прибувала – швидка, непомітна,
вона закрадалась, мов злодій в гаї.
Усі кольори викрадала здовкола,
і ширила очі, і вузила світ;
я знав, що цих хмар не побачу ніколи,
бо стануть дощами, перейдуть у лід.
І визначить меж я не міг поміж ніччю
та днем, у якому я жив дотепер.
Туман каламутив прозоре заріччя,
і промінь останній на хмарі померх…
Роздвоювавсь розум. І зір розчахнувся.
В проміжку вечірнім снувався туман.
За світлом останній, захекавшись, гнався,
шмагав по обличчю набряклий бур’ян…
У тіло впивався стоусто п’явкастий,
тонкий, довгошиїй, чіплястий реп’ях,
і хлюпала сутінь у груди хвилясто,
мов крила важкі розпанахував птах.
Спинився і слухав тривалу погоню,
що довго ще йшла у моєму єстві.
І стукало болісно серце в долоні,
немов забивали два цвяхи криві.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – “Обтяжені світлом, вгиналися хмари…” Обтяжені світлом, вгиналися хмари, і срібло крізь отвори туго струмить, спалахує біло на віддихах пара, і грає на вилогах снігу блакить. На білому огирі дух […]...
- Павло Мовчан – “Поволі, по хвилі весь час відхлинає минуле…” Поволі, по хвилі весь час відхлинає минуле, а лінія долі все глибше долоню січе, а без ліку птиць у тобі, загніздившись, поснуло, обтяживши пам’ять, як […]...
- Павло Мовчан – Липневий туман Туман, наче спогад про воду високу, здійнявсь вище гаю, село затопив: і тонуть відвільглі і звуки, і кроки, і перепел спраглий туману напивсь. Виходять зі […]...
- Павло Мовчан – В негоду В ліс я йшов – мені назустріч раптом випроставсь туман; це – спіткання неминуче, як рокований твій стан. Ну нічого: за тобою небо, випите до […]...
- Павло Мовчан – Світлотінь Обличчям віддзеркалюючи хмари, стояла ти, і свічки недогарок в руці світивсь – і капав парафін, і безшелесно простирадла стін до тебе нахилялись, щоб сповить… Повіки […]...
- Павло Мовчан – “Густіша обрій, сніг синіє…” Густіша обрій, сніг синіє, вільшина німо сім’я сіє, вода тече, немов не вміє, тонкий торкаючи льодок, і чистий погляд вечоріє від злагоди і від думок. […]...
- Павло Мовчан – “Ой, наїхали семигоряни із-за семи гір…” Ой, наїхали семигоряни із-за семи гір, намостили гаті з м’яти до тебе у двір, вийди тишею із хати, забілій, мов сніг, твоя доля непочата стала […]...
- Павло Мовчан – Лад Недослідимий, незбагненний травневий світ густо-зелений. Співа весь день дрібний пташок, немов заучує урок, луна весь час один рядок: – Тьох-тьох… Віть-віть… – Тьох-тьох. Віть-віть… – […]...
- Павло Мовчан – На пасовиську Спалахує останнім соком зелень, так наче хоче очі задобрить облудним світлом, полиском сталевим, що іскравіє, міниться щомить. То бризне враз, то нагло відвологне, то пронесе […]...
- Павло Мовчан – День запилення сосон Так довго тривав цей прояснений день, день зміщення часу, запилення сосон, який був можливий отут – більш ніде, день сонця й вітрів безголосих. І буйволи […]...
- Павло Мовчан – Пізня гроза Так далеко – ледве й видко, як грози сталева нитка пересновує туман, і луни щербатий злиток деренчить, мов тріслий дзбан. Так далеко, що й не […]...
- Павло Мовчан – “Лункі в узголов’ї колеса цокочуть…” Лункі в узголов’ї колеса цокочуть, і вікна мелькочуть, скипається ртуть… Куди і кого безупинно щоночі крізь чорне безсоння везуть та везуть?.. Чи, може ж, то […]...
- Павло Мовчан – Звідтіля Висловлюю дихання власне у мові, усе видихаю, що в груди ввібрав; голчасті морози, сніги паперові, щіткасте повітря і спалахи трав. Життя видихаю, але затинаюсь, коли […]...
- Павло Мовчан – “Поєдную з безмежністю буденність…” Поєдную з безмежністю буденність, з незримим рухом вітру – сталість гір, тепло хвилясте – з поглядом зеленим, з блакиттю неба – глибину сузір. Слова твої […]...
- Павло Мовчан – Обійми І крякав крук, але довкруг ні хмарки, і горобина, вибухнувши жарко, аж іскрами розбризкалась навкіл. А поруч з нею вільхи недогарки – так ніби сонце […]...
- Павло Мовчан – На кону Вві сні остережений встав я, забувши про пташку, що билась у вікна крильми, забув і про збільшену шибкою душу, збудився і світлом видіння розмив. І […]...
- Павло Мовчан – Роздвоєння стебла Мов соком рослина, я повен тобою, іменням твоїм запечатано губи, та зайва сльоза переломить надвоє, бо надмір тебе – неминуча погуба… Ні дням, ні словам […]...
- Павло Мовчан – “І, посміхаючись, мов танув…” І, посміхаючись, мов танув, і перетворювавсь у рух. І відкривав не вуха – рани, аби поглибити свій слух. І затверділе зверху тіло зчищав, мов кору. […]...
- Павло Мовчан – “Над полем шепотінь, над полем шелестінь…” Над полем шепотінь, над полем шелестінь спрозорене крило поволі лебедіє. Чим далі йдеш на схід, тим довша стає тінь, і золоте литво поволі мелють вії. […]...
- Павло Мовчан – “Твоє персидське око, мов графіт…” Твоє персидське око, мов графіт, розлінувало вицвілий вже світ. Від краплі меду враз задухмяніло, наче стільник, моє вощане тіло. Лик проступив нерукотворний… Спаса на полотні […]...
- Павло Мовчан – “Тривалість буднів та нудьгу…” Л. Талалаю Тривалість буднів та нудьгу переживаю неремстиво… Іржу зішкрябавши із губ, всміхаюсь металево, криво, бо й цвяха прямо не забив – життя ізкособочив, тих […]...
- Павло Мовчан – Пожовкла дитяча фотокартка (З циклу “Фотокартки”) В безмежних пухнечах затишно, уліжно, розірвано обрію кільця річні, і дихає холод хвилястий невстіжно – нема де сховатись малому мені. Цей ватяний […]...
- Павло Мовчан – Знаки Німіння снігу, білість воскресальна, і час розтягнутий, мов гумовий, бринить, і підступаються все ближче друзі дальні, і, мов чаїнка в склянці, кожна мить спливає з […]...
- Павло Мовчан – “Світе мій, як це просто, майже буденно…” Світе мій, як це просто, майже буденно – земля під кущами затвердла від тісноти давно, певність під спиною маєш і рукавом зеленим очі свої закриваєш, […]...
- Семенко Михайль – Аскольд Цілий день в піднесенім настрої В штучних рухах на блідім обличчю Цілий день хтось плакав що не має зброї Не докличусь На Аскольд хочу вічно-далекий […]...
- Павло Мовчан – З циклу “Казахський альбом” 1. Оголюються ребра Алатау, збігає сніг водою з висоти, все вище й вище виповзають трави, все далі й далі відхлинаєш ти… І холод розростається у […]...
- Павло Мовчан – Тіснота В березовім шемранні, в шерехах щедрого світу вчувалась широкість небесна на розмах крила, і зграйчасте сім’я, й пташки перелітні сніги крапкували потульні – теплом для […]...
- Павло Мовчан – “Облудними словами заличкую…” Облудними словами заличкую життєві незугарності і страх: – Усе гаразд. І горя не існує. Душа окремо. І окремо прах. Не нарізно, а мов одне в […]...
- Павло Мовчан – Вечір… Ніч Далечінь від світла тиха, спокій з півночі тече… Кущ ліщини ледве дихав – кидав краплі на плече… Я стояв лицем на південь, очі в темряві […]...
- Павло Мовчан – “За солодом у роті часто…” За солодом у роті часто ятриться гостро гіркота, зі світлом ходить тінь довгаста – знімає полум’я з гнота. Позмінно: надбаність – утрата, постійний борг, мінливий […]...
- Павло Мовчан – Спорідненість Небес високе будування на вінці обрію оперте – висока кришталева баня лункою тишею всещертна. У безголосому світанні спливало сонце так повільно, ніби зіходило востаннє над […]...
- Павло Мовчан – З циклу “Сніги” 1. Перший сніг Утративши непевну вись, принижений вітрами, погаслий жайвір падав вниз, провалювавсь над нами. Зіщулившись, вода німа його не відбивала, бо слухала, як йде […]...
- Павло Мовчан – Спроба міри Від роздолля біль під серцем: леле, що за глибина! Синь-блакить черпав наперстком, щоб добутися до дна. Та блакиті прибувало, хоч росла щодня жага, пив захлинно […]...
- Павло Мовчан – “Від роздалля біль під серцем…” Від роздалля біль під серцем: леле, що за глибина! Синь-блакить черпав наперстком, щоб добутися до дна. Та блакиті прибувало, хоч росла щодня жага; пив захлинно […]...
- Павло Мовчан – “Вода спалахнута не гасне…” Вода спалахнута не гасне, узявшись золотим льодком, і чайка падає шугаста з-під неба зірваним листком. Овершки хмар жахтять пшенично, хо-ло-не-по-піл-на-льоту… І очі рве студінь кринична […]...
- Павло Мовчан – Душа прозориться до дна Ніяковіючи цвіте жовтенький підбіл. Пахнуть трави. Жовто-зелено, кучеряво берези повняться. Теплінь… І на прозору волосінь нанизує хмарини жайвір. Скрипить, розхитана іржаво, при окоренку вербна тінь, […]...
- Павло Мовчан – По цей бік явини Зріднився, зодностайнивсь, розчинивсь… І поштовхи відчув земні у тілі. Підносивсь дух, а тіло бгалось вниз, і прибувало світло білим-біле… Цвітінням стать, білінням пелюсток… Якби не […]...
- Павло Мовчан – “Не навмання, а полем навпростець…” Не навмання, а полем навпростець… Холодить щоки дощик-сіянець, і мокрий холод обнатужив плечі, а під ногами хлюпіт мокротечі. О чорноземле, тванна, глейкувата. Повітря у легенях […]...
- Павло Мовчан – “В зіниці зневірені, сестро-любове…” В зіниці зневірені, сестро-любове, вп’ялись колоски чи луската полова: не бачу тебе, хоч крізь тебе дивлюся; минається літо, і я проминуся… Руками, губами, словами-медами… Зостанеться […]...
- Павло Мовчан – Джерел тугі пружини Виштовхують пісок джерел тугі пружини, виштовхується соком з бростинок ранній цвіт, виштовхується все в космічну порожнину, і вивергнутий т и уже в наступну днину, аби […]...